Іван Франко спілкувався з... духами

Петро Часто народився у польській Лемківщині. Доля на довгі десятиріччя закинула його в Ужгород, де працював у “Закарпатській правді”, видавництві “Карпати”. За сімейними обставинами (важкохвора донька) виїхав до США, де в Нью-Джерсі мешкає дотепер. Працює редактором найстарішої української газети Америки “Свобода”. Окрім журналістики, пише книжки.
“На полі Куру” – одна із них.

Петро Часто увійшов у контекст закарпатської літератури рідкісною гранню. Він – осмислювач. Попередні його книжки “Звідки ж ти, Росіє, і куди?” та “Між..” – сплав роздумів, есеїстики, філософії та історіософії – вражають глибиною та шириною охопленого матеріалу, посиланням та цитуванням багатьох джерел, авторитетів. Неозброєним оком видно: те, що автор підносить читачеві, вистраждано ним і внутрішньо осмислено до дрібниць. Він дає своє особисте бачення і відчуття тих проблем, які порушує.

Книжка “На полі Куру”, мабуть, найкраща. І не тому, що з’явилася останньою чи торкається актуальної теми – ювілею Франка. Просто написана глибоко і доступно. Її може осягнути кожен, хто звик до вдумливого читання. Хто шукає у книжці не тільки відпочинок, але й внутрішнє збагачення.

У Львові до ювілею Каменяра вийшли десятки видань. Грубі, академічні фоліанти вражають новими гранями осмислення багатющої франкової спадщини. А тут подано щось зовсім інше: глибоко авторське сприйняття видатного українця, пропущення його через власне серце і душу, через свій життєвий досвід, через свою філософію.

Жанр книжки Петро Часто з властивою йому надскромністю охарактеризував “ненаукові думки”. Хоча влучні цитати багатьох джерел, якими автор доповнює своє бачення, спростовують оцю “ненауковість”.

Переказувати книжку не варто. Хай читач сам відкриває для себе Петрочастівського Франка. Я ж зупинюся тільки на тому, що здивувало мене.

Виявляється, в останні роки Франко спілкувався з ...духами. Про це згадує чимало людей.

Наприклад, Володимир Охрімович: “Франко розповідав, що йому отворилися очі й вуха на надприродні справи, що він часто має розмови з духами, що він тепер бачить і чує речі, яких інші не бачать і не чують, що сеї ночі мав розмову з духом якогось Івана Глови, який емігрував з Галичини до Америки, що на даху Франкової хати кожної ночі кричить дух Драгоманова і т.д. Але коли за кілька хвиль розмова перейшла на наукові, літературні, політичні чи інші сьогосвітські теми, він говорив цілком розумно, і не було найменшого сліду якоїсь ненормальності...”.

Катря Гриневичівна згадує, як хворий вже Франко скаржився їй на злих духів, котрі скували йому руки:

“Хіба ж ви вірите, пане докторе, що се духи? – зачав, було, мій чоловік.

- Очевидно, що так. До мене приходить дух Шевченка, Шашкевича, дух Драгоманова, і я з ними говорю, от як з вами”.

Згадує слова Франка Олена Грозикова: “Я цілими ночами розмовляю з духами. Вони приходять до моєї кімнати вікнами, дверима, сідають коло мене на ліжку. Щоб ви чули наші розмови, особливо росіян та надніпрянців. У них інша психіка, вони такі цікаві й так мені докучають!..”.

О.Грозикова дивується, як міг Франко так ясно, свідомо висловлювати “неймовірні фантазії про духів”.

“То, може, ця ясна свідомість щось нам говорить?”, - запитує вже Петро Часто. – “Ми ніби ходимо до церкви, слухаємо, як Христос виганяв злих духів, які на Фаворі зустрічався з духами Іллі та Мойсея, як Савло, почувши голос з неба, став Павлом – а вийшовши з храму будемо мати за божевільного кожного, хто чує голоси і розмовляє з духами... Навіть коли той “хтось” – духовний велет Іван Франко”.

Петро Часто наводить подібний приклад із ученим Сведенборгом. Королева Швеції, коли почула про його розмови з духами, негайно захотіла сама це перевірити. На той час Сведенборг уже був відомий працями з математики, астрології, мінералогії, котрі зробили його ім’я авторитетним в усьому науковому світі тодішньої Європи. Королева вдалася до простого і надійного способу. Вона запитала Сведенборга про таємницю, яку знала тільки вона й недавно померлий член королівської родини. Через кілька днів учений розповів королеві її секрет, який дізнався від духа.

Петро Часто чимало посилається на книжку Даниїла Андрєєва “Троянда світу”, яка написана у вигляді марень та спілкування письменника з потусторонніми силами, зокрема, з духом Олександра Блока. Закарпатський американець дивується, що в Росії цю річ сприйняли “на ура”, її багато передруковують, пропагують, а в нас “манії” та “духовий сумерк” Франка – це тільки хвороба. А якщо – ні?

Треба бути Петром Частом, глибоко цікавитися світової філософією, зокрема, східною, аби пропонувати таку альтернативу. Зрештою, тема “духів” – не основна в книжці. Людина, її небесне і земне призначення, її доля і недоля, віра, релігійність і містика – ось про що розмірковує Петро Часто на прикладі Івана Франка.

“Ти – кшатрій. Найкраще для тебе – нагода для битви за правду”, -- цитує він “Бгагавадгіту”, священну книжку індусів. “Се останній наш бій. Се ж за правду чоловіцтво зі звірством встає”, -- це вже Каменяр.

Десь там, на полі Куру, в серці Індії, сходиться у вічному герці Іван Франко, аби виконати свій обов’язок воїна і досягнути відкритих воріт раю.

Чомусь віриться, що людина, яка так страждала за життя, приречена на щастя ТАМ -- у другому вимірі. Ади, дух Франка розкаже нам про це колись особисто...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати