Ужгородська греко-католицька академія відзначила своє 230-річчя

Герб Мукачівської греко-католицької єпархії

Власне, 230 років виповнилося від часу відкриття цього закладу в Ужгороді, але його історія почалася ще в Мукачеві 1744 р., де єпископ М. Ольшавський заснував богословську школу. Як повідомив на конференції Й. Кобаль, він розшукав тодішню карту, на якій позначено дану школу в районі нинішньої вулиці І. Федорова. Можливо, той будинок зберігся і понині, але це потребує додаткових досліджень. Таким чином, Ужгородська семінарія-академія є нині найдавнішим в Україні з усіх діючих духовних навчальних закладів. Та й серед світських вузів лише кілька старші за неї.

З часом єпископ А. Бачинський вирішив перенести свою резиденцію, а відповідно і духовну школу до Ужгорода, чиє західніше розташування робило його перспективнішим для подальшого зростання. 1776 року австрійська Імператриця Марія-Терезія заснувала (на папері) Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію, яка спершу мала статус королівсько-єпископського ліцею і розміщувалася в замку. На утримання семінарії виділялася дуже щедра сума 3000 флоринів щорічно. У перший навчальний рік тут було всього 23 учні: Навчання вели руською мовою чотири доктори теології.

У грудні 1778 р. замок, що з розвитком артилерії втратив своє воєнно-стратегічне значення, був повністю переданий семінарії. Покровителями закладу вважалися три святителі Східної Церкви — Іван Златоуст, Василій Великий і Григорій Богослов. Від самого початку семінарія мала статут, що зобов'язував викладачів і студентів систематично складати довідник із публікацією найважливіших подій шкільного життя, так звану «Гісторію Домус». Число учнів тут щорічно коливалося, інколи сягаючи 120 і навіть 150 чоловік.

Для престижу настоятелем семінарії призначався один із каноніків кафедральної капітули. З 1796 р. на допомогу йому призначався віце префект, що виконував обов'язки духівника і завгоспа. З 1805 р. настоятель став зватися ректором. По смерті єпископа А. Бачинського в семінарії почалося викладання за латинськими підручниками, хоча професори ще тривалий час пояснювали лекції народною мовою. Лише пасторальне богослов'я, педагогіка і обряди й далі викладалися руською.

Після революції 1846 р. єпископ В. Попович, незважаючи на різкі протести латинських примасів, відновив навчання студентів рідною мовою, але згодом це було знову скасовано. Найвидатнішими викладачами цього закладу були Григорій Таркович, Іван Кутка, Петро Петрецький, Лазар Павлович, Михайло Щавницький, Андрій Попович, Андрій Балудянський. Брат останнього Михайло став першим ректором Петербурзького університету.

Переважна більшість греко-католицького кліру Закарпаття вийшла зі стін цієї семінарії. Серед її випускників були і практично всі наші будителі, і Августин Волошин, і місцеві єпископи Іван Пастелій, Антон Папп. За радянських часів, у нелегальний період існування цієї Церкви, її очолював у області теж випускник семінарії Костянтин Сабов. У пострадянську добу єпископами знову стали випускники семінарії — Іван Семедій, Йосиф Головач та Іван Маргітич.

За єпископа Т. Ромжі 1941 р. статус семінарії було піднято до академії. Однак 1944 р. її приміщення зайняли німецькі війська, через кілька місяців тут розташувалися червоноармійці. Лише в середині квітня після наполегливих клопотань єпископа Т. Ромжі вдалося вивільнити одне крило замку під семінарію. Владика негайно скликав останні два курси семінаристів, так званих ветеранів, щоб дати їм можливість хоча би пришвидшено завершити освіту і висвятитися. Ці інтенсивні тримісячні курси пройшли тридцять останніх семінаристів. Наприкінці травня 1947 р. міліція силою зайняла обидва навчальні корпуси і конфіскувала майно семінарії. Єпископ переніс заклад до своєї резиденції, де він існував навіть після його мученицької смерті (чекісти влаштували йому дорожню аварію, а потім отруїли), до 16 лютого 1949 р., коли міліція насильно захопила кафедральний собор і владичу резиденцію.

Лише 1989 р. єпископ Й. Головач відновив діяльність академії в Мукачеві, ставши одночасно і її черговим ректором. Проте заклад потребував належного приміщення. 1992 р. єпархія отримала ділянку під будівництво в околицях Ужгорода, на в'їзді до Минаю. У день пам'яті Теодора Ромжі 28 червня 1992 р. освячено перший камінь нового будинку. Черговий навчальний рік почався у вагончиках на будівельному майданчику. І надалі будівництво гальмувалося через нестачу коштів. Тільки 1996 р. було відкрито першу чергу навчального корпусу, хоч роботи на третьому і четвертому поверхах тривали ще багато років. Із часом було добудовано велику каплицю, з'єднану з навчальним корпусом. Потім будівництво знову зупинилося до 2003 р., коли воно було підтримано рядом спонсорів і меценатів. Восени того року на нульовий (підготовчий) курс прийняли 27 юнаків, на перший — 20, а ще 15 семінаристів перевелися додому зі Львівської, Тернопільської й Івано-Франківської семінарій. Ректором академії є отець Тарас Ловска. Нині тут навчаються 126 богословів. 2003 року в академії створено комп'ютерний клас. У 2005 році розпочато будівництво храму Перенесення мощів Блаженного Теодора, який розташований на території академії, у 2008 р. тут встановлено престол, до якого вміщено частинку мощів Теодора Ромжі. Нинішній владика Мілан уже висвятив за роки свого правління 60 випускників академії. Заклад провів ряд наукових конференцій, присвячених історії Церкви, духовному мистецтву, екології. У стінах академії постійно відбуваються виставки духовного живопису, інші культурницькі акції.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати