Українська Катинь. Знайдено останки січовиків, розстріляних поблизу Верецького перевалу

Так, великий розголос цього року спричинив польський фільм «Катинь» про трагедію тисяч польських офіцерів. У 1939 році, коли Польщу розшматували з двох боків Гітлер і Сталін, вояки здалися на милість переможців, у тому числі й радянській владі. А згодом понад 20 тисяч беззбройних офіцерів були розстріляні в кількох таборах в Україні та на Смоленщині. Так була знищена велика частина польської військової еліти. Та мало хто знає, що існує й «українська» Катинь — трагедія масових розстрілів полонених українців.

У 1938 році як третя частина федеративної Чехословаччини постала Карпатська Україна. Тисячі патріотично налаштованих юнаків із сусідньої Галичини, котра знемагала від польського гніту, поспішили на допомогу щойно виниклій українській автономії. Чимало з них вступили до «Карпатської Січі», яка мала стати прообразом української армії.

Коли в березні 1939 року Угорщина почала окупацію Карпатської України, січовики спробували її боронити. Найбільший бій відбувся на Красному полі поблизу Хуста. Слабо озброєним хлопцям важко було протистояти регулярному війську, яке мало навіть танки та авіацію. Тож бойові дії тривали не довго.

Ті січовики, які прийшли з Галичини, мали польське громадянство, отже, були іноземцями. Тому з легкістю здавалися в полон, знаючи, що їм загрожує лише депортація додому. За польськими ж законами, їх мали судити за нелегальний перехід кордону, що каралося недовгим ув’язненням.

Заарештованих січовиків угорці погнали до Верецького перевалу, аби передати польським прикордонникам. На цьому ця історія і мала б закінчитися. Натомість розігрався нечуваний злочин, нічим не менший Катині. Сотні беззбройних юнаків, цвіт української нації, поляки просто розстріляли. До того ж зробили це на закарпатському боці, себто на території Угорщини і, ясна річ, за згодою угорців.

Таким чином обидва злочинці (бо це був злочин навіть за мірками 1939 року) спробували себе виправдати. Угорці, бо вони, мовляв, не розстрілювали, а поляки, бо розстріли відбулися на угорській стороні. За даними професора Василя Худанича, який досліджував цю проблему, на Верецькому перевалі могли розстріляти до 600 січовиків.

Злочин окупантів скоро став відомий місцевим мешканцям — коли зійшов сніг і дикі тварини стали розносити по околицях сіл людські рештки. Остерігаючись епідемії, останки українських патріотів були поховані просто в горах. Здавалося б, незалежна Україна мала би віддати шану сотням полеглих за її свободу.

Та ба! Закарпатська облрада понад десять років відмовляється розпочати розкопки на місці масових убивств на Верецькому перевалі. Мовляв, не було ніяких розстрілів.

Але цієї осені крига нарешті скресла. Група «Доля», яка займається пошуком поховань жертв воєн, депортацій та репресій під керівництвом кандидата історичних наук, археолога Ярослава Онищука, розкопала принаймні п’ять із відомих на сьогодні місць поховань. Пізньої осені не було сенсу розпочинати великі розкопки. Їх продовжать у квітні. А в найменшій могилі виявлено останки 12 січовиків.

Як розповідає депутат обласної ради, голова Закарпатської «Просвіти» імені Т. Шевченка Володимир Піпаш, усіх героїв буде перезахоронено на спеціальному цвинтарі поблизу перевалу. Кількість хрестів на ньому свідчитиме про всіх розстріляних без суду і слідства.

Пікантності ситуації додає те, що цього року за кілька кілометрів від місць масових убивств відкрили пам’ятник тисячоліттю переходу угорців через Карпати. Українська громадськість виступала проти його спорудження, неодноразово попереджуючи владу, що таке сусідство є аморальним.

Тепер же згадуваний угорський монумент нагадуватиме закарпатцям про знищену мадярськими вояками у 1939 році Карпатську Україну та сотні жертв, замордованих за неї.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати