У закарпатських Кужбеях проживають усього дві жінки

Кужбеї Міжгірського району Закарпатської області жителі довколишніх сіл - Соймів, Ізок, Пилипця, Репинного - давно називають «мертвим». Бо воно справді вимерло, але не тепер, а років ще двадцять чи двадцять п'ять тому. Його немає на жодній карті не те що України, а навіть Закарпаття. І сюди, мовби до музею, час від часу тягнуться поодинокі туристи.

Дорога до Кужбеїв - гірська, ґрунтова і пролягає через ліс. «Рубати» вгору швидкими темпами треба хвилин 50, повільно - 1,5 години. З ширшої дорога поволі переходить у вузьку стежку. Село починається на глявині з розваленої почорнілої дерев'яної хати, яка стоїть, мовби привид. Далі стежина (яка колись, певно, була вулицею) опускається в яму: там ще декілька хат, але старих, нежилих. В центрі села на горбку стоїть дерев'яна церква 1937 року. В самому кінці села живуть останні із кужбеївців - Калина та Іанна Бряники. Жінкам виповнилося 52 і 67 років. Вони мешкають у двокімнатній дерев'яній хаті без світла, телевізора та інших благ цивілізації. Єдині зручності - радіо на батарейках та мобільний телефон, який заряджають від бензинового генератора електроенергії. Генератор сестри придбали півтора року тому і вмикають раз на тиждень, щоб підзарядити телефон. Раз на місяць жінки забирають із пошти Соймів кілька випусків газети «Порадниця». Але на життя не скаржаться - їм подобається так, як є. Пробували колись пожи-тиунизовині середлюдей, але не сподобалося, ботам землі бракує, тому знову «втекли» в гори. Хоча повернутися до, наприклад, Соймів могли б і тепер, бо будиноксвій жінки не продали.

Поруч із хатою сестер стоїть хлівтасінник.Ґаздівствовних велике: корова,телиця, троє кіз, дев'ять котів, дві собаки. Курей уже не тримають, бо через птицю на обійстя почала ходити лисиця. Навпроти та позад будинку простягається поле на 2 гектари. Сестри не тільки сіють і садять, а ще й косять траву.

Ганна Бряник - глухоніма, тому поспілкуватися вдасться тільки з молодшою із сестер. Калина розповідає, що Кужбеї колись були хоч і не великим, зате гарним селом. До 1986 року тут було три десятки хат, і до кожної була проведена електрика. Мало село і свій клуб, школу, магазин. Алеу80-х значна частина людей (особливо молодь) переселилися у більш перспективні села - Репинне, Сойми, Пилипець: звідти було легше дістатися на роботу. У Кужбеях залишилося старше покоління. Але й ті через декілька років переїхали до дітей, частина населення померла Електричні стовби, що стояли на пагорбах села,, підприємливі злодії порозкрадали. Відтоді замість електрики у будинку жінок світить свічка або гасова лампа. Хоча сестри завжди намагаються завершити всю городню і хатню роботу до сутінків, щоб як найшвидше лягти спати.
«Ми, як і наші батьки, народилися тут, у Кужбеях, - каже жінка. - У сім'ї було десятеро дітей, та всі роз'їхалися, хто куди, лише ми із Анною лишилися тут жити. Десь у 1986  році зібралисьмо свої речі і тоже перейшли до Соймів. Там купили хату, мали навіть телевізор «Весну». Але пожили дві зими і знову вернулися сюди. У Соймах мало землі, а тут - бери скільки хочеш. Лиш щоби сили вистачило обробляти».
Відтоді обидві сестри назавжди оселилися у спорожнілому селі. Їхня хата невдовзі постаріла і впала, довелося викупити сусідську. Обидві жінки - інваліди. Старша Ганна - глухоніма, молодша Калина - має ваду ніг, шкутильгає. До семи років вона взагалі не ходила, тепер користується палицею. Крім того, Калина ще й не добачає. Ні перша, ні друга ніколи ніде не вчилися (щоправда, Калина закінчила середню школу), і не працювали. Основна їхня робота - земля.

Ще десь у середині 80-х сестри поховали неподалік хати обидвох батьків. Жінки показують на старий цвинтар. Але з нього сьогодні майже нічого не лишилося. Старі хрести, де поховані їхні односельці, почорніли, погнили, а з нових - два мармурові, де й спочивають батьки сестер Бряників. З того, що ще лишилося у селі-привиді - стара церква. Служба тут правиться лиш раз на рік. Колись давно храмовим святом у Кужбеях було Введенняухрам Пресвятої Богородиці, але оскільки його святкують тепер, в грудні, то сестри полросили священника, щоб переніс празник на теплішу пору року. Щоліта на 7 липня до Кужбеїв підіймаються сотні людей: йдуть із Соймів, Репинного, Ізків. Після святкового Богослужіння сестри Бряники накривають для вірників гостинний стіл.

«Влітку тут благодать, а взимку, коли випаде великий сніг, важко, - скаржиться Калина. - Було одної зими так, що снігу намело мало не до стріхи. Криниця від будинку за 150 метрів.'тому довелося більше тижня топити сніг на печі, щоб отримати воду для себе і худоби. Важко вже нам із сестрою працювати й улітку. Бо городів багато, а сили вже не ті, що в молодості. Тому кличемо на поміч чоловіків із Соймів. Сего літа платили їм по 70 гривень за день роботи. От накосилитрави, то буде тепер корові й телиці аж на два роки».

Єдиний дохід сестер - пенсія. Ще жінки збирають і сушать гриби, тому дещо зароб-ляють і на цьому. Більшість продуктів харчування їм постачає священик. Шкодуючи немічних жінок, він привозить їм усе необхідне. Допомагають, чим можуть і сестра Єва з чоловіком, які живуть у Міжгір'ї. Перед сьогорічними зимовими холодами родичі знову «закинули» сестрам два мішки борошна - щоб було з чого взимку хліб пекти. До речі, харчуються Калина й Ганна натурпродуктами: картоплею, варениками, сиром, квасолею. Тобто тими нехитрими харчами, які доступні їм у господарстві.

Про те, що відбувається в Україні і світі сестри, незважаючи на майже повну відірваність від цивілізації, все ж знають. Калина каже, що навіть була на президентських виборах 2004 року. Парламентські проігнорувала. Але особливого інтересу події за межами Кужбеїв у жінок не викликають.

Заміж Ганна з Калиною теж ніколи не ходили. Спершу робота на батьківській землі, потім - дався взнаки вік. А, поміжтим, оскільки сестри жили відлюдницями, то й сватачів було в них не багато.

Сестри проводжають мене аж до старої церкви. Калина зізнається, що востаннє була між людьми у селі ще ранньою весною. Тому туристи -єдина втіха для цих жінок. А ще такі нечасті гості Кужбеїв радують жінок-відлюдниць різноманітними подарунками, на кшталт булочок, цукерок чи іншої «цивілізованої цяцьки».

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати