Час від часу змінюється географія заробітчанства. Якщо декілька роківтому «паломництвом» брали Чехію, Словаччину, Росію, то наразі сучасних остарбайтерів можна зустріти і в Італії, Іспанії, Португалії, Сполучених Штатах. Причому сезонники намагаються знаходити більш-менш стабільну роботу, мати надійних роботодавців, працювати без посередників і легалізувати своє перебування в країні. Однак, більшість заробітчан бажає працювати у своїй державі, де вільно пересуваєшся і спілкуєшся, не маєш ніяких проблем з паспортами, візами, почуваєш себе більш захищеним. «Хіт» цьогорічногоза-робітчанського сезону - столиця Київ та Київська область, де проходить масова забудова елітного житла.
- Вдома працювати краще, навіть якщо й заробітки менші, - переконує сорокадво-річнийтячівець Василь Габор. - Тут легко змінити роботу, в будь-який час можна відвідати сім'ю.
Васильдовгийчаспрацював у Чехії, однак, з часом далекі роз'їзди та довгі розлуки з рідними почали набридати, тож вирішив шукати роботу ближче до сім'ї. Вже більше двох років зі своєю бригадою гіра-цює на дачах під Києвом. Йому «пощастило» будувати житло для впливових урядовців нашої держави (прізвища не називає). Після цього Василь з гіркотою почав задумуватися над соціальною нерівністю, яка, на його думку, є дуже несправедливою і переходить всілякі межі:
- В той час, як прості люди не можуть прогодувати себе і ледве зводять кінці з кінцями, вони з жиру бісяться. У них собаки живуть краще за мільйони українців... - каже.
Втім, він задоволений розрахунками і ставленням до сезонних робітників, якетут набагато краще, ніжза кордоном. І хороша робота і кваліфікований спеціалісти в ціні. Будуються ж люди не бідні, які
хоч і не кидають грошей на вітер, однак і не намагаються тебе сильно обдурити.
Цього літа у Василя в бригаді працювало шестеро чоловік. Робили дачу «з нуля», тож заробіток був вдалим. На кожного в середньому вийшло по півтори тисячі у валюті на місяць. Жили у вагонах неподалік будівництва, їжу готували по черзі. Це не створювало проблем, бо всі вміють почистити картоплюта зварити борщ. Якщо не лінувалися, то в неділю смакували й' голубцями, які вміло, зазвичай, закручував Василь. Інколи «балували» себе і запеченою куркою та шашличком. Та найбільшою розкішшю була річка Десна неподалік, до якої йшли купатися після трудового дня. Об'єкт здавали під ключ, тож намагалися зробити все якнайшвидше, отримати гроші і поїхати додому. За цей час декілька разів навідувалися до рідних під час релігійних свят.
Однак, Василь визнає, що якби у нього була більш-менш оплачувана і стабільна робота в Тячеві, то більше не їздив би на заробітки. Важко. Тим
більше, що вже має власний будинок, машину, зробив трохи запасів на «чорний день». Тепер допомагає «стати на ноги» дітям. А після цього вже почне жити для себе, бо, вважає, що досі лише поневірявся по чужих світах.