Газомор, або Знову зима, і знову проблеми з газом

Російський президент Д.Медведев, на відміну від ряду інших своїх колег, відмовився взяти участь у вшануванні жертв Голодомору. Більше того, заявив, ніби ця акція не сприяє дружбі між народами. Дарма, бо переважна більшість українців не ставить знак рівності між сталінським СРСР і сучасною Росією - навіть попри окремі схожі риси.
Сумна дата роковин народної трагедії є доволі круглою, і було б дивно, якби Україна і далі ігнорувала вшанування пам'яті своїх загиблих співвітчизників. Можливо, не все було ідеально збалансовано. Але російську офіційну позицію ігнорування та невизнання події братньою аж ніяк не назвеш. Особливо на тлі того, коли там справді відроджується чимало сталінських тенденцій. Участю у траурних урочистостях російське керівництво підкреслило б, що воно твердо порвало з кривавим минулим на користь демократичного розвитку. Це б викликало лише зростання симпатій до Росії в Україні. Але не сталося.

Звичайно, суто людський фактор психологічної сумісності відіграє свою роль у міждержавних відносинах - десь позитивну, як у випадку з Л.Кучмою і Б.Єльциним, десь негативну (В.Ющенко - В.Путін). Але ставити весь спектр взаємин у залежність виключно від особистого сприйняття-несприйняття абсолютно недоречно. Росія кровно зацікавлена мати під боком справді дружнього сусіда, а не їжака в мішку. Росії потрібна Україна, де ніколи не буде військових баз якихось третіх сил (а саме такою є офіційна позиція України навіть на випадок нашого вступу до НАТО), звідки ніколи не виходитиме якась терористична загроза. Росія зацікавлена у трудовій міграції з України (звичайно, регульованій і підконтрольній), імпорті українського цукру та багатьох інших товарів. Обом державам вигідна співпраця у науково-технічній і гуманітарній сферах. Що ж до експорту енергоносіїв у Європу, то ми просто приречені на співпрацю. Але саме у цій сфері найбільше проблем. Ціна за газ для України постійно ув'язується з тим, наскільки братньою почувається Україна стосовно Росії. Якщо рівень любові визнається недостатнім, одразу ж починається газомор.

Чим різниться політика «Газпрому» від політики українських олігархів? Остання - однозначно неринкова і здирницька, про що свідчать хоча б нинішні українські ціни на бензин. Хоч світові ціни на нафту різко знизилися, бензин у нас подешевшав тільки символічно - скинули по кілька копійок. Більшість олігархів мають системний бізнес, де є і металургія, і бензозаправки. Втративши на металургії, вони тепер хочуть компенсувати це за рахунок завищених цін на бензин. Точнісінько так і Росія. Втративши нині на металургії, лісі та багатьох інших орієнтованих на експорт галузях, вона хоче компенсувати все зростанням ціни на газ. Якщо нафтова промисловість у Росії розділена між цілим рядом фірм і там діють ринкові закони ціноутворення, то газовий сектор лишається монополізованим. Сьогодні газ для Кремля - стратегічна зброя масового тиску на всі інші країни. Виходом для сусідів є хіба що максимальне скорочення споживання газу і перехід на інші енергоносії. Тільки після цього відчуття спільного походження, близькості культур, переплетіння історичного розвитку ставатиме все слабшим і слабшим.

Значна частина російських мас-медіа постійно підкреслює, що російська й українська нації є найріднішими сестрами. Про ступінь спорідненості можна сперечатися, але це справа фахових етнологів. Безперечно, що однакових генів все ж дуже багато, і це природна підстава для нормальних партнерських відносин. Але вони не можуть бути асиметричними - газ утридорога, а плата за його транзит - мінімальна. Бо це вже зовсім не по-братськи. Не можна бути братами в одних питаннях і чужими дядьками - в інших. Треба або по-братськи (офіційно це зветься - як стратегічні партнери) вирішувати геть усі питання - і по газу, і по флоту, і по Голодомору, і по помісній церкві, і по заробітчанах, торгових війнах, і ще з десятків питань. Так, позиція України по відзначенню наступного року ювілеїв Конотопської і Полтавської битв теоретично може бути значно делікатнішою по відношенню до Росії, ніж дотепер. Але і від Росії очікується демонстрація братніх почуттів не тільки на рівні заяв, а й на рівні контрактів.

Довго така ситуація тривати не може. І у Кремлі, і на Печерських пагорбах слід визначитися - або ми брати і тоді підтримуємо один одного в умовах світової кризи, або ж усе переводимо виключно на ринкові (а не сеньйоріально-васальні) відносини. Настрої В.Ющенка і його команди ближчі до другого варіанта, позиції сил Ю.Тимошенко і В.Януковича - до першого. Нинішня ж ситуація найгірша, бо вона ні те, ні се. Вона не має жодних плюсів, зате інтегрує усі мінуси. Нинішня ситуація -шлях до газомору. Аби ще через кілька десятиліть не доводилося вести не менш гострі історичні дискусії, ніж нині по Голодомору, варто все вирішити відразу, не відкладаючи у довгу шухляду.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати