На Закарпатті митцю неможливо не взятися за різець

Він відтворює те, що десь загубилося на гонах постійних виборчих перегонів, інфляцій і власне глибинної людської суті - творчої.
Народився він у 1965-му. Уподобань було багато. Тому вступав і у Харківський авіаційний, і у Львівський «політех» на архітектурний факультет, і в сільськогосподарський вуз у львівських Дублянах. У Львові тоді було 50 кінотеатрів, на відміну від високогірної глибинки, бідної на масову культуру. В кінозали й почав снувати, як ховрах на поле за зернятами. Це й завадило відразу вступити. Але все, що чиниться, схиляє на ліпше. Пішов працювати на Великобичківський лісокомбінат.

Сподобалося. Тому й узяв направлення у Львівський лісотехнічний інститут. По закінченні працював на рідному підприємстві. Згодом - на Ужгородському фанерно-меблевому комбінаті під керівництвом Юрія Брунцвика. Там пробували робити меблі не з плити, а з масиву, себто - чистого дерева. З художньою різьбою на них, митецькими накладками, але час перемін пройшовся танком по цьому наміру. Подібні меблі почали бездумно завозити з Польщі, Румунії замість того, щоб підтримати своїх виробників-фахівців. Усе й завмерло.
Але спрагле бажання робити своє, неповторне, красиве, розвивати народні й промислові традиції не завмерло. Валерій Іванович наразі є головою Закарпатського обкому профспілки працівників лісового господарства.

- З чого народилося захоплення різьбою? З краси нашого мальовничого краю! - відповідає В.Федурця. - У нашому ж Рахові що не людина - творча особистість. Так і по всьому Закарпаттю маса проявлених і принишклих талантів. Неможливо ж ходити такими красивими місцями і не взятися до пензля чи різця. Здається, що в мене це із самого дитинства. Не знаю, звідки прийшло таке бажання. Наприклад, у п'ятому-шостому класах полюбляв малювати. Михайло Дмитрович Зейкан вів гурток «Юний художник». До нього на заняття і ходив у другу школу райцентру. То був період, коли ще працював у педагогіці на всю потужність Золтан Степанович Баконій. Мені пощастило побувати в його літньому таборі, що розгорнувся у Сваляві. Вчився там різним видам образотворчого мистецтва того пам'ятного 1980 року, коли була Олімпіада в Москві та помер Володимир Висоцький.

- Вважаю, - продовжив по хвилі задуми Валерій Іванович, - що остаточно сформував у мені бажання все життя займатися різьбою по дереву вплив старших людей-митців, істинних творців людських душ - Золтана Баконія, Михайла Зейкана. Вони ніколи ні на кого не підвищили голос, давали можливість проявитися істинному «я» кожної людини, а не тиражували мистецьких зомбі з певним набором технічних навичок.

Усе в житті рахівчанина Федурці взаємодоповнюється. Сприйнята в душу краса рідного лісу збіглася зне меншим прагненням ідеально засвоїти всі тонкощі майбутнього лісівничого фаху. Два наміри вкупі породили третє бажання - стати майстром різьби по дереву. Ще на Великобичківському лісокомбінаті зустрів вправного різьбяря Олексія Пашу. Він і досі працює тут. «До зустрічі з ним, - посміхається В.Федурця, - в мене різці різали тільки вздовж волокон. А зі старшим наставником Олексієм я почав перетинати дерев'яну фактуру в різних напрямках».
...У створювача надзвичайно оригінальних виробів побутового вжитку, потішних персонажів, що могли б увійти в закарпатську мультиплікацію (коли б така з'явилася), були свого часу чотири виставки. Остання пройшла в 1994 році в обласному Музеї народної архітектури і побуту. Потім на ці презентації власного «его» пан Валерій просто перестав звертати увагу, адже й так від замовників, шанувальників його майстерності відбою не було.

- Якщо вдасться назбирати хоч десять робіт, - говорить, - то зроблю ще одну виставку. А ні - то буде радість, що моя творчість іде в маси. Я на склад не працюю...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати