У сербському Новому Орахові живуть Сабодоші, Ороси, Барни, Кіші...

Монастир в Орахово.

Нове Орахово — так називають село, де живе Михайло. Воно ще молоде — засноване в 1947 році. Заселене здебільшого угорськомовним населенням. Проте із двох тисяч тут живе трохи менше двохсот українців. Найстаршому Табору Чордошу вже понад дев'яносто. А прізвища в селі для закарпатців упізнавані — Мікіта, Сабадош, Орос, Дудаш, Барна, Надь, Новта, Кіш...
У сусідніх селах українців нема. Хіба що за 40 — 50 кілометрів — у Вербасі, Суботіці, Коцурі, Дюрдьові.
Цікаво, що вже через рік після виникнення Орахова тут заснували українське товариство. Воно щиро переймається культурним поступом односельчан. Орахівці мають хор, танцювальну та оркестрову групи. Самодіяльні художні колективи побували у Хорватії, Польщі, Угорщині. У 2005-му поїхали в Іршаву на Машкінський фестиваль. Запрошували їх і на інші свята — «Ужанську ватру», а цьогоріч на «Гуцульську ріпу». В їхньому репертуарі багато пісень, які беруть із книжки «Ой видно село» знаного в краї фольклориста Івана Хланти. Цей збирач фольклору, до речі, записав багато українських пісень і в рідному краї Михайла Еделінські, але вони ще не видрукувані.
Цікава ідея виникла у товариства разом із Богданом Пранничуком, головою правління Закарпатського обласного центру сільського туризму. Зокрема, щоб українці Нового Орахова пожили в закарпатських сільських садибах, а згодом наші краяни ознайомилися з культурою Нового Орахова. Мають намір гуртом розвивати сільський туризм. Тим більше, що в багатьох довколишніх селах полюбляють кінний туризм.
Нове Орахово — затишне, Розташоване за 10 кілометрів від залізничного шляху міжнародного сполучення. Селяни тут утримують худобу; Тим більше, що багато комбінатів закуповують м'ясо оптом. Скуповуються ораховчани за великим рахунком у Суботіці. Село має водопровід. А ось газ ще не підвели. Гріються дровами, вугіллям. За один складометр платять близько 40 євро. Це при тому, що учительу селі, до прикладу, отримує близько 400 євро.
Якщо діти хочуть навчатися у сербській школі, добираються за 12 кілометрів у Бачку-Тополю. Там одна  година на тиждень відводиться для навчання русинською мовою. У самому ж Новому Орахові директор початкової угорської школи — русинка Сенка Славчев.
А взагалі Орахово — ніби сателіт Руського Керестура. До речі, серед русинів-українців Сербії найвищий відсоток фахівців із вищою освітою. Великою мірою так склалося і завдяки вихідцям із Закарпаття.
Русини-українці Сербії проводять багато культурницьких заходів. Фест «Червена ружа» у Руському Керестурі проходить влітку. Причому триває три дні. У перший день виступають діти, наступного — народні гурти, на третій — звучать авторські пісні. Минулого року українці з Орахова посіли на «Червеній ружі» третє місце.
А ось через кілька тижнів після цього свята починається «Коцурська жатва» — пісенний фестиваль. «Най ше не забуде» — так називається фестиваль старовинної пісні у с. Дюрдьово. Традиційним став також дитячий фест «Веселінка».
Є ще міжнародне свято «Калина». Торік приїжджав навіть український академічний народний хор ім. Георгія Верьовки. Там справді можна зустріти українців, яких не побачиш роками-десятиліттями. До прикладу, на сербській землі несподіваною для нашого краянина Івана Хланти була зустріч із ще одним «закарпатцем» — диригентом хору Зіновієм Корінцем.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати