— Саджанці купив на базарі. Спершу інжир не хотів приживатися, але через рік почав цвісти й дав перші плоди, — розповідає.
Дерева ростуть у садку. Три кущі зеленіють у горщиках на закритій веранді будинку. З-під широкого великого листя, що нагадує кленове, визирають продовгуваті смоківниці. Чоловік зриває три плоди і пропонує скуштувати.
Інжир трохи терпкий, у червоній м’ясистій середині чорніють зернята.
— У підсушеному вигляді він смачніший, — переконує Петровцій.
Інжир любить світло, у затінку плоди не дозрівають. Не любить рослина й сильної спеки.
Кущі інжиру Петровцій підживлює коров’ячим послідом.
— Сухий коров’як збираю в полі за містом. Удома заливаю його водою і лишаю на три тижні. Потім поливаю кущі. Уперше підживлюю у березні, щойно набубнявіють бруньки.
Інколи чоловік підживлює інжир розчином суперфосфату або попелом.
— Попіл можна розвести у воді, а можна просто розсипати на поверхні ґрунту шаром у півсантиметра і перемішати із землею, — розповідає. — Двічі за вегетаційний період варто внести розчин мікродобрив.
Щоб розмножити кущ, Петровцій укорінює живці у вазоні.
— До початку вегетації нарізаю кілька живців завдовжки 12–15 сантиметрів. На зрізі виступає молочний сік. Кладу саджанець у горщик із водою. Коли з’являться корінці — засипаю піском. А через тиждень — землею. Пересаджувати кущ можна лише за три-чотири тижні, коли корінь добре вживеться у ґрунті.
Вирощувати інжир можна й у будинку, у вазоні. Тоді треба формувати крону куща, інакше він виросте до 5–6 м.
— Для цього живець перший раз прищипують над п’ятим листком, а пізніше кожну молоду гілку обрізають над сьомим, — пояснює чоловік.