Закарпаття: Іван Петрун зі Сторожниці і бабусю навчив керманити своїм "залізним конем"

Марія Іванівна розповідає про свою родину. Виявляється, вони у Сторожницю ., переїхали у 1990 році з села Люта, що на Великоберезнянщині. У колгоспі їм спочатку дали одну ділянку землі. На ній почали будуватися. Потім отримали ще одну. Важко було починати все з нуля, зітхає жінка. У Лютій у них є хата. Родина її не продає тільки з однієї причини: влітку туди їздять по гриби та яфини. Є де зупинитися, переночувати.
Марія Петрун зі своїм чоловіком Федором народили четверо дітей. Старшому Василю тепер 18 років. Іван має 16, Юрко навчається у 9 класі, а Маринка ще маленька - їй всього 8. Живі, слава Богу, і бабця, і дідусь. Вони ще повні сил, але нащадки їх бережуть. Хоча дідусь, як і в молодості, ще доволі енергійний, багато працює, допомагає по господарству та й людям у селі не відмовляє. Кому зорати поле, кому що привезти...
Марія Іванівна працює куховаркою в обласній клінічній лікарні. На роботу часто добирається то на велосипеді, то на власних «Жигулях».
— От і прихали! - жінка зупинила автівку. - Той високий і кремезний і є мій Іван (показує рукою на хлопця, що мотоблоком підгортає кущі полуниць). На них улітку непогано заробляємо, але рослини потребують догляду. Постійно їх мусай копати, обгортати, а це, повірте, нелегкий труд. Улітку, коли доспівають, то вночі охороняємо їх. Бо завжди є охочі зібрати наш урожай.
Пані Марія гукає сина. Той просить брата підмінити його і прямує до нас. Проте, що Іван не цурається роботи, свідчать мозолі на руках. Хлопець рукавом витирає піт на чолі.
- Це правда, що ти їздиш до школи на тракторі? - це перше, що запитую хлопця.
- Дуже рідко, — сухо відповідає. - Тоді приїжджаю, коли до уроків або ж після них треба односельчанам йти орати землю. А так-добираюсь пішки.
- А скільки в селі коштує зорати одну сотку?
- Ну, 6 гривень!
Іван сідає на землю. Розповідає, що на тракторі навчився їздити ще в 11 років. Це була дитяча мрія. Хоча їх в Івана багато, і всі вони, каже хлопець, реальні. А щоб здійснилися, треба вчитися і працювати.
Так ось, на тракторі їздити навчив дідусь Іван Настич. Це його заслуга, що довірив онукові кермо свого великого трактора. Вчив на полі, відтак їздити вулицями села. Багато часу не треба було — скоро навчився їзди. Та й на великому тракторі до школи не їжджу, каже. Тільки на маленькому «Китайці», якого дід мені подарував два роки тому на день народження. Іван показує на синій трактор, що стоїть неподалік. «Ним я орю, крумплі саджу, підгортаю, виорюю», додає.
- Напевно, дід тебе дуже сильно любить?!
- Він нас усіх любить, — відповідає скромно Іван.
Усі сини Марії Петрун уміють їздити на тракторі та на автівці.
- Навіть наша бабка навчилася керманити транспортом, — посміхається жінка.
 - Це я її минулого року посадив за кермо, - додає Іван. - їй зовсім не було страшно. Бо вона в молодості їздила по селу на мотоциклі. Знає тримати кермо. І маму теж навчив їзди на тракторі.
Від директора місцевої школи Людмили ГорячевоГ довідалася і про те, що Іван займається спортом.
- Це - правда! - повеселішав мій співрозмовник. - Я гирі піднімаю. Штовхаю ядро. В минулому році на обласних змаганнях з важкої атлетики у. Мукачеві зайняв перше місце. Отримав за це грошову винагороду 100 гривень.
Іван дуже любить рибалити. Але, як виявляється, без вудки — рибу бере просто руками. За дві години може наловити відро миньок, сомів.
Цікавлюся у хлопця, чи має друзів. Адже поміж навчанням і роботою, мабуть, у нього на спілкування з ровесниками часу не вистачає. І майже вгадала. Іван каже, що тільки в школі має можливість спілкуватися з хлопцями. На дискотеку не ходить, бо нецікаво, та й удома роботи багато. У неділю треба й до церкви піти, і щось почитати, і над уроками посидіти. Він, щоправда, має одне, дуже сучасне хобі. Це - комп'ютер.
...Мати з сином замислилися: «Ми - звичайні. Вирізняємось хіба що тим, що працюємо зранку до ночі...».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати