Тому мене й зворушила приємна скромна особа, яка коло узбіччя дороги продавала вишиванки. Виявилося, що Лілія Атаманчук приїхала на свято з Коломиї, причім на Закарпатті - вперше. Ми розмовляли, зокрема, й під відомий шлягер «А сорочка мамина біла-біла...»:
- Зі своїми вишиванками я вже не раз їздила у Львів, Тернопіль, двічі - до Києва, Полтави, Сум. Вишиванням захоплююся з дитинства: мати навчила. Далі в школі на уроках праці ми з подругами любили змагатися в складності узору. Та й загалом у нас, на Івано-Франківщині, рукоділля дуже розвинене. Тяжко сказати, скільки я вже сорочок вишила - можливо, 150, але не більше 200 - не рахую. Звичайно, це не багато, якщо порівняти, приміром, з моєю матір'ю. Особисто я «спеціалізуюся» на чоловічих сорочках, які мають найбільший попит, але також вишиваю скатертини, серветки, светри, хустини. На одну сорочку йде приблизно два тижні. Все залежить від настрою, часу, обставин, від якості, густоти полотна. Найтяжче даються оці мережки -коли білим по білому, адже очі швидко втомлюються. Тому біла вишивка спокійно може забрати й місяць; через це й удвічі дорожча - 600-700 гривень, коли інші - 250-300. Я люблю вишивати: ця робота мене заспокоює. Тим більше останні кілька років лише завдяки їй і заробляю. Узори здебільшого беру з українських журналів. Можу й сама щось дофантазувати. Намагаюся цілком не повторюватися.
Що ще? Ну хоча б таке: білого кольору вишиванки купують переважно старші чоловіки, молодим більше до вподоби чорні. Коли відверто, у вас слабка торгівля. Це й від мами знаю. Інколи поїздка виправдовується фінансово, інколи - з натяжкою, одне слово, коли як - все передбачити неможливо.
На Івано-Франківщині на фестивалях більше чоловіків і жінок одягнуті у вишиванках. Якихось особливих покупців не мала, зрештою, я ж і не запитую, хто є хто. Безперечно, покупці - різні: один може підійти, подивитися, приміряти, відразу заплатити й Піти; другий може хвилин десять роздивлятися, розпитувати, ще десять приміряти і ще десять консультуватися з товаришем або дружиною - а врешті не взяти; третій буде ще чимось морочити голову. Я вже до всього звикла, нічим не здивуєш...
Михайло Фединишинець
31 жовтня 2008р.
Теги: