Закарпатське Солотвино: проблеми залишаються відкритими

А тим часом 17 вересня ц.р за дорученням голови облради Михайла Кічковського була відряджена сюди група в складі депутатів облради, у т. ч. й членів постійної комісії з питань екології та використання природних ресурсів облради, представників відповідних служб і управлінь ОДА з метою вивчення виконання рішення 17 виїзної сесії У скликання облради ( № 601 від 12 червня 2008 р.) „Про критичну ситуацію, яка склалася на Солотвинському родовищі кам’яної солі та державному підприємстві стратегічного значення „Солотвинський солерудник“ і шляхи виходу з неї“.
Від рішення облради – до державної цільової програми
Солотвинський селищний голова Юрій Ухаль запропонував спочатку обговорити наболілі питання, обмінятися думками, а затим виїхати на місце. І розгорнув карту селища, на якій чітко позначено всі шахти, а таких у селищі 9, шість із яких уже мають свої історію, свої іменні назви („ Кунекунда“, „Крістіна“, „ Йосип“, „Альберт“ та ін.), штольні протяжністю 17,4 км, навіть підземні камери – цельніки, озера, центральний водоканал, очисні споруди тощо. Зав’язалась розмова. Заступник начальника відділу з організаційної роботи та взаємодії з органами місцевого самоврядування облради Михайла Пригари поінформували робочу групу про те, що рішення облради щодо ситуації в Солотвині було опубліковано в численних республіканських друкованих та електронних виданнях, а журнал Верховної Ради України „Віче“ зголосився відстежувати ситуацію, крім того воно направлено у вищі органи влади, у т.ч. й на адресу Кабінету Міністрів, який доручив відповідним міністерствам і відомствам розібратися. З багатьох уже надійшли відповіді. На жаль, більшість із них формального характеру або відписки. Остання відповідь, що надійшла від Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України ( від 3 вересня 2008 р.) довела: треба діяти. У ній, зокрема, ідеться про те, що Міністерство аграрної політики України повідомило Комітету ВР України, що за результатами обговорень із зацікавленими міністерствами і відомствами ситуації на Солотвинському солеруднику, дійшли висновку: зупинити процеси надходження підземних вод до гірничих виробок неможливо. Була висловлена пропозиція, що весь комплекс питань, пов’язаних із ситуацією на Солотвинському солеруднику може бути вирішений шляхом розроблення і прийняття спеціальної державної цільової програми, яку рекомендовано розробити на рівні нашої області.
Така Програма, як наголосили члени комісії, не пишеться за день–два, і це – не дешева річ, бо ж не секрет, наша область немає ні відповідного науково–дослідного, ні фінансового потенціалу. Це – перше. Друге, а чому хоча б не спільно це зробити? Йдеться ж про стратегічне державне підприємство, про яке в першу чергу має турбуватися уряд і його міністерства. І така позиція не те, що дивує, а обурює. При тому, що катастрофічні липневі цьогорічні паводки, які мали місце у гірських районах краю, у т.ч. й на Тячівщини, ситуацію погрішили ще більше.
Юрій Ухаль повідомив, що виконком працює над списками таких будинків, які перебувають під загрозою даного лиха, щоб відселити їх мешканців у безпечне житло, веде відповідні розмови з людьми. Більше того, двом сім’ям вже запропоновано інші помешкання, щоправда, вони потребують певного ремонту. Учасники наради занепокоїлись: не за горами зима, а відповідну роботу проведено тільки з двома сім’ями?
– А яка судьба двох 5-ти поверхівок, що в урочищі Чорний мочар? – дивлячись на карту, цікавилися присутні.
– Вода не знає межі і невідомо, бо ще ніхто не вивчав, куди вона подасться, – відповів Юрій Юрійович.
Слово – за наукою
Без науковців, як зазначили учасники зустрічі, тут не обійтись, особливо, без гідрогеологів, геофізиків. І, про це йшлося на виїзному засіданні облради, тільки після фахових висновків можна братися за створення відповідної державної програми, яка накреслить першочергові завдання, починаючи від громади і закінчуючи Кабміном. Але доки вчені з’ясовуватимуть ситуацію, доти необхідно взятися за відродження штолень, які свого часу обслуговувало 240 осіб. Це мережа водовідвідних каналів, які збудовані в сиву давнину примітивним способом, проте вони працювали сотню років злагоджено, чітко і таких понять як затоплення майже не існувало. Якщо й виникали невеличкі, то фахівці, проходячи тунель, знаходили місцину провалля, розчищали її, грунт вивозили, а воду направляли у русло, яке вело у Тису. Шахт №8 і №9 мали вертикальні колодязі із насосами, що перехоплювали воду і виводили її у ту ж штольню. І так було до 1992 року, коли вирішили зекономити на кадрах, вивільнивши з обслуговування цих тунелей 80 осіб. Після того ще і ще.
У 2006 році Тиса–штольня, яка обслуговувала сьому і восьму шахти, провалилася. Якщо почнуть заливатися ще й шахтні камери, то наслідки передбачити неважко.
На сьогодні на шахтній території 5 безодень. У небезпечній зоні – об’єкти інфраструктури селища Солотвино, у т.ч. дві школи, лікарня, мережа централізованого водопостачання та водовідведення, лінія електромереж, а високовольтна лінія електропередач, яка живить шахту №8 та центральну частину селища, - у зоні інтенсивного карстоутворення.
Виїхавши на місця попередніх провалин, група від побаченого, без перебільшення, остовпіла. Провалля, що неподалік турбази „Ельдорадо“, біля якої озеро, до слова, повністю висохло, – розширюється на очах у повному розумінні слова. Земля шумить, осипається, забираючи із собою все більшу і більшу площу. З-під провалин – як намальовані визирають білі соляні пласти. Розірвані місцини витоптаних стежин сягнули за огорожу. У кількох місцях прокопано рів – автотранспортом не заїдеш, але спокійно перейдеш, що ми й зробили. Отже, органи місцевого самоврядування недопрацювали. І на це було відверто вказано селищному голові, який мав вимагати від керівництва шахти вжити всіх заходів щодо безпеки громадян. На що хтось із членів групи виповів: тут терміново потрібно виставити попереджувальні знаки про небезпеку, та й загорожа має бути не про людське око, а із прапорцями, відповідними написами і значно далі, ніж вона сьогодні, бо біди не уникнути. Щоправда, людей майже немає. І це природно. Теплий сезон добіг кінця. Зате купи сміття, всякого непотребу – довкола, чи не на кожному кроці. Таке враження, що воно тут валяється з весни. Невже й до цього руки не дійшли?
Група прямує до озера, яке три роки тому називали прісним, минаючи солене–історичне, де закінчується територія виробки шахт. Спробували воду на смак, а вона – …солона. Саме ж озеро міліє. Отже, вода пішла в інший бік? А чи не вертається вона в шахту? – запитували себе присутні. Очевидно, казали учасники наради, тут доцільно здійснювати водовідведення на значно більшу відстань від шахтного поля, аби бути впевненим у тому, що вона не повернеться назад.
Отже, треба продовжувати бити тривогу.
Президія облради їде у Солотвино
Рішення керівництва облради провести виїзне засідання президії на місці, підсумовували представники робочої групи, – правильне. Депутати повинні розібратись як слід на місці, щоб спільними зусиллями прокласти дорогу до перспектив.
Так і буде. Через декілька днів сюди приїде президія облради, яка має на меті розглянути виконання рішення 17 сесії облради, на реалізацію якого чекають з нетерпінням люди, а це мешканці не тільки Закарпатської, а й Тернопільської, Івано–Франківської, Львівської та інших областей України, туристи з Румунії, Угорщини, Польщі, Росії, для яких це місце стало меккою, де вони за півціни оздоровлювалися у Солотвинських озерах, ропа яких вважається високо мінеральною, слабо лужною, хлоридо–натрієвою лікувальною водою. Цього чекають і пацієнти алергологічних лікарень, які спускались у шахтні відділення, де повітря – стерильне, як в операційних, де їм дихалося легко, на повні груди. Цього чекають і жителі селища, чимала частина якого розташована над виробками шахти. Цього чекають всі закарпатці, родичам, друзям яких випало жити в обіймах соленої криниці, котру приїжджі туристи називають „мертвим“ морем. Накликали…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати