Закарпатець Василь Повх заробляє пенсію у Чехії

Василь Повх

41-річний Василь Повх з Малого Раківця на Іршавщині у Чехії працює вісім років. Тут заробляє і пенсію. На Україну не покладає жодних надій. Чоловік приїхав у село на два тижні, аби допомогти сім’ї по господарству. Дружина Люба працює вчителем у місцевій школі. Син Богдан має 18 років, підробляє в Ужгороді на будівельних роботах. 16-річна дочка Ганна – школярка. 78-літня мати Василя півроку тому перенесла інсульт. Наша розмова із довголітнім заробітчанином тривала декілька годин. Обговорили та з’ясували чимало актуальних тем та питань, пов’язаних із закордонними заробітками, що і пропонуємо читачам газети «НЕДІЛІ».
 - Як часто приїжджаєте додому?
- 2-3 рази на рік на один-два тижні. Привожу сім’ї гроші, щось допомагаю. Тепер хочу встановити сходи та перила до будинку. Майстер замовлення на днях має закінчити. Частіше приїжджати не можу, бо кожна поїздка несе за собою великі затрати. Наприклад, дорога в один бік коштує 90 доларів, у два – 180. Зрозуміло, що з пустими руками до сім’ї не прийдеш. На подарунки піде 100 доларів. До того ж, мені платять за години, тому не вигідно довго не працювати.
 - Чи плануєте повернутися в Україну і тут працювати?
- Поки що не бачу, аби керівники держави були зацікавлені у поверненні своїх громадян додому. Та й що би з того було, аби 7 мільйонів чоловік повернулися в Україну? Це би було щось неймовірне. Без роботи, грошей людина деградує, скочується в прірву, скоює злочини, краде, бо хоче їсти. Мені огидно, що наші важко зароблені гроші, Україна викачує з нас тільки так, - лускає пальцями. - І завдяки нашим грошам розвиває свою економіку, збагачуються окремі «патріоти». В Україні замість того, аби будувати заводи, фабрики, на кожному кроці відкривають бари, казино, аптеки. У цих закладах легко і просто «спустити» всі гроші людині.
В Україні зарплати маленькі, а ціни ого-го. Тут дорожчі і продукти, і будматеріали, як у Чехії. Торік тона цементу коштувала 240 грн., а тепер 1040 грн. І тому молодь, яка щойно закінчила середню школу, оформляє документи і їде на заробітки за кордон. У селах позалишалися старі та немічні люди. Багато хто продає тут житло, виїжджає із сім’єю за кордон, там купує житло, бере кредити і починає нове життя.
 - Як ви потрапили до Чехії на заробітки?
- Народився і виріс у Лукові. Жив із мамою. Від 16 років почав ходити на сезонні роботи – на скердовку, будівництво. Закінчив Білоруський лісотехнікум, отримав диплом спеціаліста «майстер лісу». Роботи у районі не знайшов. Два роки ходив по заробітках з бригадами. У 89-му одружився у Малий Раковець. За кілька років почали будувати власний будинок. За порадою знайомого влаштувався строповщиком в Іршаві на Чопську механізовану дистанцію вантажно-розвантажувальних робіт. Згодом перепрофілювався на крановщика. Тут пропрацював 12,5 років. Зарплата була хорошою. Після розвалу Союзу стало менше надходити вантажів, обсяг робіт зменшився. Зарплата була копійчана. Керівництво поставило нас у такі умови, що ми позвільнялися за власним бажанням.
Опускати руки не міг – треба забезпечувати сім’ю, діти підростають. У 1999-му вперше поїхав на заробітки до Чехії з «клієнтом». Пропрацював два роки. Коли закінчилася віза, приїхав додому. На 6 місяців з родичами поїхав на заробітки до Югославії. Там було несолодко. Повернувся і став оформляти документи на роботу до Чехії. Витрати були великі. П’ять років плачу податки у Чехії. Якщо доживу і буду там працювати до пенсійного віку, то отримуватиму пенсію.
 - Яку роботу виконуєте?
- Працюю на приватній фірмі, яка займається різними роботами, зокрема фасадними роботами багатоповерхівок.
 - Яка оплата праці?
- Погодинна. За місяць заробляю близько 22 тис.корун (один долар коштує 16 корун – прим. авт. Т.Г.). Більше половини витрачаю на себе, сплачую всі необхідні платежі. На харчування у мене йде 5 тис. корун. І це я не живу на широку ногу, бо розумію, що якщо буду жити на широку ногу, то мої діти - на вузьку. Купую необхідне, сам собі готую. Знімаю житло, живу сам. Щомісяця плачу 6 тис.корун. 1600 корун плачу «соціалки». Платити цю суму мушу, бо інакше не отримаю візи. 480 корун витрачаю на проїзд. Це ще недорого, бо я відразу купую проїзний квиток. Живу в одному кінці міста, а фірма знаходиться в іншому. Кожні два роки плачу за страховку 60 євро.
 - Говорять, що часто важко зароблені гроші люди не привозять додому, бо їх відбирають рекетири, «клієнти» не виплачують.
- У цьому є багато вигадок. Слава Богу, мені не доводилось стикатися ні з першим, ні з другим прикладом. Якщо «клієнт» не заплатить, то хто в нього буде працювати? Йому вигідно, аби люди працювали, бо він з них має певний відсоток.
Щодо рекетирів. Раніше такі випадки траплялися. Тепер деякі чоловіки, що відірвалися від дружин і відчули свободу, зароблені гроші проп’ють, профітькають, в автомати програють, а потім дома жонам і дітям брешуть, що їм не виплатили, обібрали і т.д.
Є ще такі приклади. Піде молодий у Чехію, там зустріне земляків. Молодюки здорові, але фізично робити не дуже хочуть. Отримують інформацію через цімборів чи самі бачать, що хтось з їхніх знайомих чи земляків робить. А робить, значить має гроші. Вони вирішують ту людину пограбувати, або залякують чоловіка і той віддає зароблене сам. Це роблять свої проти своїх.
Ще дуже важливо, де і з ким людина живе. Якщо їх в одній кімнаті живе по 5-10 чоловік, то у вихідні вони напиваються, у понеділок на роботу не йдуть, бо голова болить. Я маю нормальне житло, тому мені не до гулянок, я ціную роботу і думаю про сім’ю.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати