Закарпаття: На Великоберезнянщині немає безпритульних дітей

Із 15 600 осіб працездатного віку у Великоберезнянському районі наразі зайнято 5 200, — розповіла директор районного центру зайнятості Світлана Тисянчин. За межами району працюють не менше 1000 його мешканців — в Росії, Чехії, Словаччині, Польщі, Португалії, Італії. На обліку в центрі зайнятості перебувають 1620 осіб, з них 806 — жінки. Район вважається депресивним, гостро бракує робочих місць, досить низьким є рівень заробітної плати. Натомість можливим варіантом «порятунку» в районі вважають ситуацію, якби заробітчани повернулися на батьківщину та інвестували тут зароблені кошти.
Лише 2 % закарпатських заробітчан виїжджають на закордонну роботу легально, інші — здебільшого за туристичною візою, у результаті чого потрапляють до зони підвищеного ризику, — розповіла перший заступник директора обласного центру зайнятості Зоя Катрич. За її словами, реальну інформацію про кількість закарпатських заробітчан фахівці дізнаються від школярів, сільських голів, оскільки офіційних даних немає. Так з’ясували, що за межами області на заробітках перебувають 70 тисяч краян (за кордоном) і ще понад 30 тисяч осіб працюють в інших областях України. В основному вони задіяні на будівництві та у сільському господарстві. «Кожна п’ята дитина в області не має вдома одного з батьків, а у Тячівському районі — кожна друга», — каже З. Катрич. Міністерство праці України своєю метою вважає повернення українців до нашої держави, але наразі гідної альтернативи заробітчанам запропонувати надто складно. 34 % наявних вакансій пропонують зарплату від мінімальної до рівня прожиткового мінімуму, 60 % — від прожиткового мінімуму до середньої по області (1510 грн.), лише 3,8 % вакансій — посади із зарплатою, вищою за середньообласну. За словами Зої Катрич, на Закарпатті лише 7 фірм мають ліцензії для легального працевлаштовують працівників за кордоном. Проте в газетах нерідко з’являються оголошення із запрошеннями на роботу за кордон без зазначення номерів ліцензій посередників, що насправді є обов’язковою вимогою. 
Інна Сабадош, голова Закарпатської громадської жіночої організації «Веста» нагадала, що торгівля людьми — це не тільки сексуальна експлуатація, як побутує думка, а й примусова праця, боргова кабала, вилучення органів, примусова вагітність, залучення дітей до жебракування, проведення дослідів над людьми, участь молодих людей у збройних конфліктах тощо. 5-7 % заробітчан стають безпосередніми жертвами торговців людьми. Це втрата здоров’я, сім’ї, роботи, іноді й домівки, психологічна травма, осиротілі діти чи соціальне сирітство. 
«У Великоберезнянському районі переважає сільська місцевість, тому діти у більшості випадків перебувають під наглядом, навіть сироти. Якщо не родичі, то громада села бере дітей під опіку, тому, на щастя, безпритульних малюків фактично нема. Кошти з районної програми подолання дитячої безпритульності використовуються в основному на пропагування всиновлення дітей. Наразі у нас діє одна прийомна сім’я та 2 дитбудинки сімейного типу», — розповів Вадим Шелемон начальник служби у справах дітей Великоберезнянської РДА.
Велику роль в інформуванні громадян щодо небезпек торгівлі людьми мали б відігравати й ЗМІ, а консультації всім бажаючим готова надати „Веста”, яка, хоча й називається жіночою громадською організацією, допомагає й чоловікам. Останнім, щоправда, гордість заважає звернутися по допомогу, тому часто це за них роблять близькі жінки.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати