Обережно: педофіли! Правила безпеки для дітей

Оля слухняно залишила іграшки та піднялася до квартири. Сусід ретельно зачинив вхідні двері, тільки тоді дитина помітила, що на дідові замало одягу. Він владно звелів дитині роздягтися. Яким чином малій вдалося видряпатися із старечих рук, впоратися із замком на дверях та вибігти на вулицю - вона не дуже добре запам’ятала...
Зараз в Ольги росте донька. Ольга боїться вчити її, що "треба слухатись старших". Вона ледь стримується, аби не нагримати на приязних тьоть та дядь, що, у магазині чи в транспорті, заговорюють до її малечі, або ж пропонують цукерку, або ж хочуть торкнутися її білявого волоссячка чи дитячої ручки.
Вона не знає, як пояснити своїй відкритій та довірливій доньці, що не всі люди хороші, що злий може прикидатися добрим. Вона хоче виховати її так, аби вона не стала легкою здобиччю для того, хто лихіший за усю нечисть з дитячих казок.
Звідки починається почуття особистої недоторканості?
Розглянемо простий приклад. На день народження дитини завітали родичі. Дитина не погоджується, щоб її поцілувала прабабуся/тітка/дядько... Родич обурюється, мовляв, дитина дика та неввічлива... Якісь батьки присоромлять малечу - "тобі бабуся такий гарний подарунок принесла, а ти її так ображаєш...". А, можливо, краще вибачитись перед гостями, але підтвердити право дитини сказати "ні" дорослому у будь-якій ситуації.
"Це особистий вибір дитини, й вона має повне право не відповідати дорослим як у емоційному (радість, захоплення) плані, так і у фізичному (обійми, поцілунки). Це для батьків людина знайома, рідна та улюблена, а для малюка чужа. Тому його "непривітність" досить аргументована.
Йому потрібен час, і, якщо батьки довіряють своєму малюкові, то вони будуть готові зачекати. Ми з самого народження даємо дитині право на особистий простір, на вибірковість соціальних та фізичних контактів", - каже Поліна Сазонова, психолог центру "Азбука для родителей".
На якомусь форумі автору цієї статті зустрілася фраза - "Педофіл завжди розумніший за дитину". Справді, злочинці вміють підібрати ключик до дитини, подекуди й краще, ніж, ми, батьки...
Запропонують дружбу, подивитися цуценят, пообіцяють подарувати іграшку... І дитинка, що, як Малюк у відомій казці "не має нікого, навіть собаки" - не встоїть перед спокусою. Школяр, якому батьки не дають вдосталь кишенькових грошей, охоче погодиться підзаробити. Хлопчик, що марить автівками, сяде до машини привітного дядечка, аби показати дорогу до якогось місця.
"Якщо родина має внутрішні конфлікти, пов’язані із статусом батьків у сім’ї, нереалізованістю одного або обох, взаємними претензіями, чи, навіть, наївністю фактів насильства по відношенню до матері, вона вже на ранніх стадіях розвитку отримає сформовані на рівні підсвідомості моделі деструктивної поведінки.
Тому, коли у старшому віці вона побачить або відчує на собі подібні прояви, вони не викличуть протесту, а будуть сприйматися як належне..., - каже кандитат психологічних наук Юлія Лапутіна - Діти, яким не вистачає ніжності й розуміння у родині, які не вірять близьким, відчувають з їхнього боку психологічний прессинг, як правило, є достатньо уразливими для таких педофілів, які використовують у якості інструменту зваблення псевдо доброту, лагідність.
При цьому, незалежно від віку, якщо дитина відчуває, що вона не є самотньою, є часткою сім’ї, без якої вона себе не уявляє, спроби зваблення з боку чужих завжди будуть у свідомості малюка проходити "тестування" на щирість почуттів та чистоту намірів.
Першою підсвідомою думкою буде - я піду з дядьком або з тіткою, але, чи пішла б моя мама (тато), чи сподобався би батькам мій вчинок. А вже потім - а навіщо мені ті цукерки (або щось інше), що пропонують мені чужі люди?"
Автори книги "Школа выживания, или 56 способов защиты вашего ребенка от преступления", педагог-психолог та криміналіст переконують, що у багатьох випадках невиправне лихо стається з дитиною просто через необачність батьків та її власну, що "антивіктимну" поведінку дитини можна й необхідно виховувати.
Автори радять навіть влаштувати малюкові перевірку - заздалегідь домовитися із знайомим, аби, коли ви начебто лишили на кілька хвилин дитину саму у дворі, той підійшов до малюка та запропонував цукерку. В обгортку ж замість цукерки пропонують вкласти голку, або якусь бридоту, аби дитина, розгорнувши разом із вами "даруночок" міцно засвоїла, що не слід брати нічого в незнайомців.
Якщо ж ваш малюк відмовиться брати цукерку - можете не хвилюватися, так само вчинить він й наступного разу, коли вас поруч не буде. Автори радять навчати дітей змалку:
Не заходити у ліфт разом із кимось, навіть із сусідом або знайомим.
Не відкривати двері, не подивившись попередньо у "глазок" та не переконавшись, що знають того, хто дзвонить.
Не відкривати двері та не виходити з квартири, якщо на площадці хтось є.
Не розмовляти із незнайомцями, ані на вулиці, ані по телефону. Не називати своє ім’я та прізвище нікому крім працівників міліції у формі.
Не викидати сміття, не забирати пошту - не повертатися спиною, якщо поряд хтось є...
При цьому важливо, аби й ви самі увесь час чинили так само. Варто вам один раз при дитині відчинити двері, не перепитавши, хто там, й все, чого ви вчили малечу до цього, піде котові під хвіст.
Але ж як вчити дитину обережності, водночас не лякаючи, та не вбиваючи її віру в добро та в людей?
Правила безпеки мають формулюватися батьками в залежності від віку дитини, вони мають легко запам’ятовуватися нею, та батькам слід періодично повторювати із нею, програвати у ненав’язливій формі.
Але не варто заглиблюватись у опис подробиць можливої ситуації ("дядя зняв штани, торкнув тебе за статеві органи"), оскільки самою такою розмовою ми можемо травмувати малюка та закласти зерно патологічної підозріливості, застерігає Поліна Сазонова.
Тут стануть в пригоді й рольові ігри із ляльками, й казки - придумані вами або народні. Розповідаючи дитині про колобка, зверніть її увагу на те, що не слід ходити далеко самому, й, тим паче, довіряти та співати пісень улесливій, але підступній лисичці.
Обіграйте ситуацію, як варто було б вчинити колобкові: можливо, запросити із собою до лісу дідуся та бабусю, та в жодному разі не розмовляти із незнайомими звірами...
У народних казках з персонажами повсякчас трапляються якісь жахіття - то гусі-лебеді крадуть хлопчика, то ведмідь руйнує хатинку-рукавичку, то вовк ковтає необачних козенят...
Насправді таки чином вони навчають маленьких слухачів правил безпеки у дорослому світі.
"По казках, як по сходинках, малюк йде у доросле життя. Новий матеріал (правила безпечної поведінки) діти засвоюють від казки до казки, поступово та поетапно, кожна доповнює та розширює попередню, освітлює якусь нову ситуацію або проблему, із якою людинці, що підростає, доведеться зіштовхнутися у реальному житті", - пишуть педагоги Зоряна та Ніна Некрасови у своїй книжці "Без опасности: От рождения до школы".
Слухаючи та обговорюючи з батьками казки, граючись в них, дитина засвоює, що не слід казати, що вона вдома сама, як робили козенята, а, потрапивши в біду, треба голосно кликати на допомогу, як півник, що його виманила з хатки лисичка.
"Якщо все ж ситуація насильства відбулася, то дитина має не боятись, а свідомо підійти до батьків або значущих дорослих (виховательки) та розповісти про те, що сталося, але це вже залежить від того родинного комфорту довіри, що склалися раніше. Дитина має знати, що, у будь-якому випадку, його почуюсь та адекватно прореагуюсь. - каже Поліна Сазонова, - Це важливо для того, аби ця ситуація не стала для нього психологічно травмуючою та не пішла далеко у підсвідомість".

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати