— Михаиле Михайловичу, про вас селяни кажуть, що ви чудовий керівник і вмілий організатор, те саме стверджує і районне керівництво. Чи важко бути бировом?
— Скажу відверто — це нелегкий хрест, але коли громади двох сіл (до сільради входить і с Задільське) довірили мені нести його, то я не можу зрадити їх, а хочу служити їм, мовити б, вірою і правдою.
— Як вдалося порозумітися з жителями цих двох сіл?
— Усе дуже просто. Я ніколи не ховаюся від людей, стараюся вислухати кожного, пройнятися їхніми проблемами і в міру своїх можливостей допомогти. В багатьох випадках відвідувачам досить навіть доброї поради. Коли людина бачить, що ти не відмахуєшся від неї, немов від надокучливої мухи, а робиш все необхідне задля вирішення її питання, то відповідне й ставлення формується до влади.
— Чи став у пригоді досвід, отриманий за часи керівництва місцевим сільським споживчим товариством?
— Звичайно. Я сьогодні знаю майже кожного жителя обох населених пунктів. Знаю потреби селян, їхні проблеми...
— А як співпрацює бирів з депутатським корпусом?..
— Доволі успішно. Я стараюся ніколи одноосібно не приймати якихось глобальних рішень. Уважно вислуховую думку кожного депутата. Перш, ніж прийняти якесь важливе рішення спільно, ретельно його обговорюємо, зважуємо всі «за» і «проти» скільки б часу це не займало і схвалюємо все винятково колегіально. Мабуть, саме тому в нас майже ніколи не виникає якихось протистоянь чи патових ситуацій.
— Минулої осені в оселях нижньоворітців запалав голубий вогник. Як просуваються справи з газифікацією?
— Зроблено багато, але не все. На газифікацію села бюджетних коштів майже не виділялося. Разом із депутатським корпусом сільради минулоріч мобілізували всі трудові ресурси. На копанні траншеї; від села, Лази до нашого населеного пункту були зайняті всі селяни. Не по-кладаючи рук, працювали старі й молоді, інтелігенція, депутати і сам голова. Багато допомогла районна влада. І все ж, не все так гладко, як здаєтеся на перший погляд. Сільрада за виконані роботи заборгувала підрядникам понад 70 тисяч гривень. Ще багато селян не розрахувалися за виконані будівельно-монтажні роботи по газифікації, які, до речі, дедалі дорожчають. Так виникли значні незручності для тих, котрі не встигли газифікувати свої оселі, і ми змушені були прийняти непопулярне рішення - збільшити внески грошових коштів на 50%. Зараз ще треба прокласти понад один кілометр газопроводу по вулицях Борканюка, Зарічній, Шевченка, однак відсутність коштів гальмує ці роботи.
— А як щодо газифікації села Задільське?
— Цей населений пункт також не залишився поза увагою виконкому сільради. Наразі проведено загальні збори селян, створено сільський комітет з газифікації, котрий активно взявся кооперувати кошти для будівництва газової мережі. Та найголовніше — підведення газопроводу до села, а на це коштів нема.ТІо допомогу змушені зве-рнутися'до районної влади. Вважаю, що керівництво району не залишить нас наодинці з нашими проблемами.
— Ще не так давно від сільської амбулаторії віяло неохайністю, будівля була обшарпана, стояла, немов сирота. А нині приємно глянути на реконструйований чудовий будинок. А ось в колишньому стаціонарі мало що змінилося.
— Знову ж таки — усе залежить від фінансування. А воно нині практично відсутнє. Про відновлення повноцінної роботи дільничної лікарні депутатський корпус турбується давно, бо як у самих Нижніх Воротах, так й у довколишніх селах прожива&чи-мало людей похилого Віку, котрим нині в райцентр добиратися важко. Тому такий медичний заклад у селі потрібен, наче ковток повітря.
— Михайле Михайловичу, проблемою багатьох населених пунктів Воло-веччини є вуличне освітлення. А як у вас?
— Тут відповідь оптимістичніше. Депутати знайшли спільну мову з начальником Воловець-кої РЕМ Михайлом Рябінчаком. За його сприяння старі поіржавілі світильники на електричних стовпах замінено на нові сучасні прожектори. Щоправда, поки що вони не працюють, але найближчим часом вночі сільські вулиці освітлюватимуться.
— Приємно, що центр Нижніх Воріт став кращим, значно охайнішим, на вулицях поменшало сміття...
— Санітарній очистці села приділяємо неабияку увагу, бо ж через село пролягає автотраса Чоп - Київ, Міжгір'я-Нижні Ворота. Було б великою ганьбою, щоб центральне село потопало у бруді. Тому як за газифікацію, так і за санітарну очистку взялися гуртом. Кожну другу та четверту суботу місяця організовано централізоване вивезення сміття. Маємо намір найближчим часом добитися, щоб біля кожного будинку на вулиці Центральній були чистими тротуари та й сама вулиця, а Воловецький райавтодор взяв на себе зобов'язання вивезти сміття.
— А як щодо створення нових робочих місць?..
— За останні два роки до нас прийшов інвестор з обласного центру. Це підприємство «Закарпатбіопаливо», котре налагодило випуск брикетів із тирси; цих відходів з пилорам, що діють на території сільради, дуже багато і вони засмічують наше довкілля. Але, як мовиться, нема лиха без добра: по-перше, поліпшується екологія, бо в хід іде практично сміття, а по-друге, тут отримають роботу понад три десятки наших людей. А про наповнення сільської казни від діяльності цього підприємства годі й говорити. Крім того, «За-карпатбіопаливо» взяло активну участь у спонсоруванні таких важливих проектів, як ремонт амбулаторії та газифікація села. Щоправда, і тут не обійшлося без ложки дьогтю. Жителі кількох будинків, що знаходяться в безпосередній близькості до цього об'єкта, скаржаться у всі інстанції, що це виробництво шкідливе. У Нижніх Воротах побувало кілька комісій. Проведеними перевірками не встановлено викидів в атмосферу вуглекислого газу понад норму. А хіба раніше, коли з кожного сільського комина валив густий чорний дим від спалювання дров та вугілля, було краще?..
— А які проблеми в діяльності сільради дошкуляють найбільше?
— Проблеми є завжди, ми ж для того і влада у селі, щоб їх вирішувати. Та не все залежить від нас. Скажімо, у нашому населеному пункті є дороги, котрі знаходяться на балансі управління доріг у Закарпатській області. Саме вони зараз у жалюгідному стані. Прикро, але рухатися автомобільному траспорту по цих вулицях вкрай важко. Особливо катастрофічні наслідки переживаємо після періиоберез-невого паводка цього року, коли вулиця Верховинська за короткий час перетворилася на бурхливий потік. Нещодавно виконком сільради провів зустріч з жителями цієї вулиці, де розглядалося питання водовідведен-ня, відновлення стічних канав, водостічних труб, кюветів. Та тут не обійтися без землерийної техніки. У цьому нам могло б посприяти управління доріг області. Потребує ремонту і вулиця Центральна, особливо тротуари, по яких в зимовий період важко ходити і доводиться виходити на проїжджу частину, а це загроза безпеці селян, та надто дітей. Та з цією проблемою самим нам не впоратися. Чекає реконструкції і Будинок культури. Нижні Ворота — село велике. Ніколи не будуть зайвими тут тренажерний зал, комп'ютерний та конференц-зали, бібліотека тощо. А це не багато і не мало — один мільйон гривень... Ось так, у постійних клопотах і живемо.