Омелян Мателешка: "Нам не варто вигадувати українського велосипеда..."

БІБЛІЙНЕ ЧИСЛО ДВАНАДЦЯТЬ
— Омеляне Івановичу, освіта останнім часом зазнає чи не найбільше реформувань. Чи виправдовує себе в контексті України та, зокрема Закарпаття, 12-річне навчання школярів?
— Свого часу цей крок був гарно вмотивованим. По-перше, ми прагнемо влитися в європейську спільноту, а в Європі всі учні навчаються не менше 12 років, тому наша школа повинна відповідати європейським стандартам і в цьому сенсі.
По-друге, виникала потреба розвантажити шкільну програму, «розтягнути» її на триваліший термін, тим самим оберігаючи здоров'я дітей. І нарешті - наша рідна, українська причина цього явища - через зменшення народжуваності в країні з року в рік скорочувалася кількість дітей у школах. А це призводило до зменшення штату вчителів. Дванадцятирічка ніби розв'язує цю проблему — дозволить зберегти робочі педагогічні місця. Можна назвати й інші причини.
Однак разом з певним позитивом існують і негативні моменти в цій реформі. Наші школи не пристосовані для того, аби забезпечити умови для шестирічних учнів. Проблематичним є і перебування в одному приміщенні як цих шестирічок, такі 16-17-літніх упродовж дня. І тому залишається проблема навчання у другу зміну, особливо у містах. З переходом на 12-річну систему, кількість тих, які будуть навчатися у другу зміну, різко зросте.
Хоча зараз ще зарано говорити про будь-які результати цієї реформи.
— Чи можливо нині В рам¬ках однієї школи реалізувати вже підзабуту технічну творчість школярів?
— Думаю, можливо, але нам цього не дозволяє зробити матеріальна база. Немає майстерень, та навіть актового залу. Але на допомогу школі приходить Падіюн. Палац дітей та юнацтва проводить для школярів день відкритих дверей. Діти мають можливість роздивитися, що їх вабить найбільше. Маємо спортивні гуртки, вокальний та інструментальний ансамблі. Нашим учням є чим заповнити свій вільний час.
ПІДРУЧНИКИ – ЦЕ ШАЛЕНІ ГРОШІ
— Не секрет, що сьогодні часто проштовхують ті підручники, автори яких мають впливові знайом¬ства, а не набутий досвід. Як із цією проблемою мо¬жуть впоратися вчителі?
—  За радянських часів був один підручник, який готував зазвичай колектив авторів. Але він був вивірений, вибраний серед багатьох інших варіантів. Зараз підручники - це шалені гроші, а отже, й величезна конкуренція. Думаю, якби до підготовки їх залучали практиків, багатьох помилок можна було б уникнути. Щоправда, позитив у тому, що вчителі мають право вибирати з-поміж кількох підручників, позначених грифом Міністерства освіти і науки. Найбільша проблема — 8 клас, де сьогодні жодного нового підручника. Залишилося майже півтора місяця, може до вересня надійдуть.
— Наскільки школа, наприклад, ваша, вільна у виборі нового?
— Наш заклад — один із лідерів в області із впровадження інноваційних комп'ютерних технологій . Для цього у школі-інтернаті створена хороша матеріальна база: два сучасні комп'ютерні класи підключені до мережі Інтернет, шість предметних кабінетів обладнано мультимедійними комплексами. Зараз проводимо капітальний ремонт бібліотеки, де буде великий читальний зал — він також обладнаний комп'ютерами з Інтернетом. Однак ми зіткнулися з проблемою, що далеко не всі вчителі вміють користуватись комп'ютером.
А загалом, звичайно, у наш час школа, педагогічний колектив практично вільні у виборі різних форм, методів навчання, позакласної роботи.
Що цікаво, всі учні старших класів у нас пишуть наукові дослідження. Це якимсь чином ще й адаптує їх до наукового середовища. Ми співпрацюємо з Ужгородським національним університетом, Київським інститутом менеджменту освіти, обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти. Зараз завершуємо підготовку пакета документів, які необхідні для відкриття на базі школи експериментального майданчика Академії педагогічних наук України саме на тему інформаційних технологій.
Тобто, вибір є, і він великий, потрібне тільки звичайне людське бажання працювати.
А загалом зараз акцент робиться не на тому, щоб отримати якісь дозовані знання, а на вмінні аналізувати, робити свої висновки. Бо навчатися доводиться безперервно. Навіть здобувши освіту, вчителі, наприклад, мусять засвоювати інформаційні технології.
ПРО ПІДЛІТКОВУ АГРЕСІЮ
— Підлітковий вік — це часто викличність, навіть агресивність. У шкільному колективі ці проблеми виникають?
— У нас панує доброзичлива атмосфера. Багато наших школярів живе в гуртожитку. Тобто на деякий час школа їм замінює сім'ю. Учителі намагаються створити умови, в яких дітям було б комфортно, щоб вони добре вчилися, бо це для них головне. Тому, хай постукаю по дереву, в нас немає агресії, викличних вчинків. Цьому сприяють і досить високі вимоги, які ставляться до учнів. Адже вони знають, що за пропуски уроків без поважних причин, низький рівень знань чи грубе порушення дисципліни вони просто-напросто будуть виключені зі школи. А пройшовши досить серйозний відбір (цього року конкурс в 1 клас був четверо ді¬тей на одне місце), учні вміють цінувати те, що самі здобули і до своїх обов'язків ставляться серйозно.
— Оскільки у вас навчаються і діти із сільських шкіл, що можете сказати про нинішній освітній рівень саме в цих навчальних  закладах?
— У нас учні поступають за конкурсом. Тому ми не робимо різниці, які це діти - сільські чи міські. Діти із сіл виявляють гарний рівень знань, добре навчаються. Цього року 36 учнів ми прийняли поза конкурсом. Це призери олімпіад, практично всі вони із сіл. їхні роботи чудові. Можливо, їм зараз ще не виста¬чає фактичних знань. Але школа для цього і створена.
ВУЗ БЕЗ ЗАПАСНОГО ВХОДУ
— Завершилося тестування. Чи справді в цьому процесі було стільки негативу, на¬скільки говорилося?
— Негативу не було так багато. Однак і той, що був, одразу використали політики. Зовнішнє незалежне оцінювання - це найбільш вдалий, необхідний і результативний крок у реформуванні освіти. Тому сам факт проведення ЗНО є великим досягненням України.
Звичайно, негативні моменти були, але вони стосуються термінів, форм і методів проведення зовнішнього тестування. Всі ці недоліки можна усунути і наступного року все буде гаразд.
Адже коли вступ проводили вузи, вони диктували свої умови, особливо, якщо йшлося про престижні факультети. Питання на іспитах могли бути настільки нетиповими, що аби з ними впоратися, батьки змушені були наймати репетитора - викладача з цього ж вузу. Цьогорічні тести більш адаптовані дожиття. Але важливо, щоб був відсутній людський фактор - рука перевіряючого. Цьогоріч третє завдання перевіряли вчителі. Якщо від цього відмовитися, не треба буде так рано починати тестування.
До того ж, деякі вузи залишили собі «запасні ходи» з додатковим тестуванням, довузівською підготовкою. Всього цього бути не повинно. Умови мають бути однакові — для всіх.
А взагалі не варто вигадувати українського велосипеда, а придивитися, як це роблять хоча б у Польщі чи Угорщині.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати