Знову літо, і знову закарпатський Шипот...

Неабиякої популярності фесту принесла неоднозначна книга Любка Дереша "Трохи пітьми", однак якщо і дійство у ній розгортається саме тут, однак більшість описаного скоріше лише плід уяви молодого українського автора. Принаймні мені з товариством таємного "Клубу самогубців" зустрітися не вдалося. Навпаки - люди їдуть сюди до гарного відомого водоспаду, аби струсити як пісок свої проблеми, поспілкуватися з друзями і насолодитися чарівною закарпатською природою.
Дістатися до Шипота тепер стало набагато простіше. Безліч маршруток, автобусів та приватних таксі чатують на туристів вже у Воловці. Отже, можна обирати будь-яку цінову категорію. За 15 гривень будь-яку компанію довезуть майже до самого водоспаду. Якщо раніше до "волохатої гвардії" з усіх усюд місцеві мешканці ставилися з деякою пересторогою, то нині вони ледь не найкращі друзі. Бізнес - понад усе. Наприклад, яке звичайне кафе у місті може похвалитися тим, що у ньому завжди, у будь-який час доби перебуває до 50 клієнтів? Мабуть жодне. А ось у міні-барі "Плай" у Пилипці постійний "час пік" у літню пору - це нормальне явище. Тільки нову партію пива потрібно встигнути привезти...
Взагалі сьогодні водоспад Шипот на Міжгірщині - це найвелелюдніше місце паломництва туристів на Закарпатті. Наша газета вже якось писала про те, що міжгірський лісгосп поклав тут свій шлагбаум і ввів платну систему за вхід. Однак неформалів це не стосується, гроші беруть тільки з "цивілів" - без рюкзаків та з мобілками і фотиками в руках. Але і ціна за квиток-пропуск до "національної святині" досить демократична - 2 гривні. Звичайно, кажуть, що ці гроші йдуть на очищення території, всілякі екологічні акції тощо. Великий плюс пропускної системи - немає нарешті дутих іномарок і джипів біля самого водоспаду. "Круті" нині залишають свої авто на стоянці, їм приходиться, як звичайним смертним, долати десь тридцять-сорок метрів пішки. Зазвичай ніхто від такого походу не помирає.
Щодо галявини над водоспадом, де і відбувається фест, то там справа із сміттям трохи гірша. Однак слід зауважити, що над купою банок-склянок та целофанових пакетів встановили великий плакат із зрозумілими буквами: "Не будь бидлом, бережи природу – твою мать!"
Тобто народ просять весь непотріб зносити донизу, до дерев’яних контейнерів. Звісно, не всі слідують цьому заклику, намагаються схитрити. І тут на заваді стають засновники фесту - ужгородські хіпі, чиї намети знаходяться неподалік. На власні очі бачив як панки (яким нібито все до ср..ки) як слухняні піонери поскладували порожні пляшки з-під "немірова" та невідомо чого іще у пакети і понесли з гори у потрібному напрямку.
Про надзвичайно дружню атмосферу на Шипоті кажуть всі, хто відвідав його хоча б раз. Пам’ятаю як вражений був щирістю і щедрістю "шипотців" засновник викривального сайту "Україна кримінальна" Олег Єльцов. Пару років тому він написав чудову статтю (і мабуть найкращу про цей фест), і назвав її досить оригінально - "Резервація Шипот". Чому резервація? Тому що, мабуть, відомий київський журналіст давно вже не зустрічав по справжньому відкритих серцем людей, з якими можна поговорити запросто на будь-які теми - від нашестя інопланетян до новинок науково-технічної революції. А ще запросто "вписатися" (тобто попросити даху над головою) або просто поїсти.
Тут варто нагадати про організаторів фестивалю - подружжя ужгородських представників хіпп-культури Чарлі та Шару. Їх можна зустріти тут щороку одразу біля входу на велику галявину і запросто поговорити. Однак, зауважимо, що ці люди журналістам інтерв’ю принципово не дають (можливо тому, що майже всі ужгородські газетярі їх знайомі і друзі). Якщо раніше фестиваль був чисто хіпівським, то пізніше він став всенародним, тобто без орієнтації на певну субкультуру.
А тепер уявіть собі - як зібрати разом близько тисячі чоловік у горах і організувати це без жодної копійки і без істотної шкоди для навколишньої середовища ? Здається неможливим? Тому потрібно низько вклонитися нашим ужгородцям, які все-таки на таке спромоглися. Нині фестиваль Шипот - єдиний такого плану в Україні. Нічого подібного взагалі ніде не існує. Тут немає рок-зірок, бо кожний може взяти в руки гітару і показати своє вміння всім. Тут немає секюріті (охорони), бо немає від кого охоронятись. Тут немає навіть таких звичних речей типу бомжів, гральних автоматів та біг-бордів.
І коли я чую про сотні тисяч гривень, що виділяються на черговий показовий туристичний ярмарок (і організатори бідкаються, що цих грошей на все не вистачає), то навіть сміятися вже не можу - просто боляче за безцільно витрачені бюджетні кошти.
Окрім як на Шипоті такої кількості туристів-іноземців я не бачив ще ніде у нас. Наприклад, нашим сусідом був Гебріел - 28-річний англієць, мати якого живе у російській Самарі, а батько бізнесує у Брістолі. Хлопець обрав інший шлях - мандрує світом за допомоги автостопу. Вже другий рік вивчає нашу мову і вже говорить десь на рівні першокурсника факультету української філології. Дуже хотілося ще поспілкуватися з сивою бабусею з Канади, але не склалося - друзі (старі та нові) ні за що не відпускали від себе.
Взагалі-то майже кожна людина тут - це цікавий співбесідник. Можна слухати годинами, а розповідати про це марно. Такі сеанси психоаналітики перманентно перемежаються імпровізованими концертами. Ось ти сидиш і п’єш чай з гірських трав, грієшся на сонці, а вже через хвилину навколо тебе зібрався цілий оркестр з тамтамами (африканськими барабанами), шотландськими волинками, скрипками, гітарами і бозна іще чим. Стаєш ніби учасником цього дійства, навіть якщо грати на музичних інструментах взагалі не вмієш. День тут проходить непомітно, а ніч - довга як дорога у небуття (або навпаки).
Єдиний мінус фестивалю - це дощ. Але цього річ на Івана Купала, коли влаштовують велетенську ватру всі хмаринки, незважаючи на тотальне штормове попередження, кудись розсмокталися. Кажуть, приїжджі шамани вміють розганяти хмари. Щоправда я особисто в це не вірю. Просто суцільний позитив навіть дощем не налякаєш.
Щодо субкультур них молодіжних спільнот, то їх щороку на Шипоті більшає. Мало знайдеться людей, які точно розрізнять де панки чи скіни, готи чи емо. Врешті-решт всі вони люди, і з ними цікаво поспілкуватися. Наприклад, з нудистами, які спокійно ходили і фотографували (!) оточуючих.
Мій 6-річний син в перший день фестивалю сказав: "Тату, тут всі люди мабуть божевільні". А другого дня він знав майже всіх у обличчя і спокійно, без страху ходив сам від табору до табору. Насправді справжніх божевільних тут
знайти дуже важко, їх набагато більше внизу. Просто творча молодь з України, Білорусії, Росії та європейських країн вміє яскраво відпочивати. І саме вони - це ще й туристи, яких так наполегливо намагаються залучити у Закарпаття всіма відомими засобами. Однак, на жаль, став свідком того як до наших гостей з Чехії (які не мали вигляд бізнесменів, однак виявилися напрочуд дуже милими людьми) у електричці ледь не лайкою "привітали" закарпатські контролери. Справа в тому, що молоді люди, без знання української мови, щось наплутали з проїзними квитками. Сподіваюся, що ця "дрібничка" не зіпсувала їхній відпочинок, однак мені стало дуже соромно за нашу удавану "гостинність". Туристів не можна зустрічати по одягу всупереч відомому прислів’ю...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати