Солочинське диво

Хоча про туризм у нас можуть говорити годинами, нібито зі знанням справи, не шкодуючи кучерявих епітетів на опис місцевих природних спокус, насправді зроблено для його розвитку ще замало. Тож порівнювати туристичне Закарпаття зі Швейцарією всерйоз не можна.

 Маленький Баден-Баден

Та тішить, що з’являються села на кшталт Солочина, де для туристів  мешканці створили всі умови для відпочинку, собі – непогане джерело заробітку, селу – чималеньке наповнення бюджету. Звісно, допомогли солочинцям природні умови і вдалий збіг обставин, однак і працьовитість та ділову жилку людей не можна не відзначити.
Вже з назви села можна здогадатися, чим воно особливе. Звісно, мінеральною водою. Кажуть, її тут так багато, що люди, копаючи криниці частіше втрапляли на мінеральну воду, аніж на звичайну. Саме завдяки їй тут свого часу з’явився відомий санаторій «Квітка полонини», а вже завдяки лікувальному закладу згодом налагодили туристичний бізнес солочинці.
Тетяна Ступник, секретар Солочинської сільради, розповідає, що, на відміну від ситуації в більшості закарпатських сіл, тут люди на заробітки практично не їздять, воліючи працювати вдома – можливість бо є. «На туристах заробляють практично всі, – каже пані Тетяна. – Хтось тримає приватні садиби, приймаючи приїжджих, інші працюють у санаторії. Багато хто заробляє, продаючи туристам харчі. На відміну від гірськолижних курортів, таких залежних від примх небесної канцелярії, у Солочин люди приїжджають незалежно від погоди як узимку, так і влітку. Хоча й тут є гірськолижний підйомник, та не він головна принада відпочивальників. Люди їдуть до села відпочити серед неймовірно мальовничих краєвидів, попити лікувальної мінералки, поправити здоров’я у санаторіях.

 Соціалізм із солочинським обличчям

І залишають тут чималі гроші. Звісно, найбільшими платниками податків є санаторії (окрім «Квітки Полонини», в селі розмістився також санаторій «Кришталеве джерело»), а також цех із розливу мінеральної води. Власники ж садиб працюють переважно як приватні підприємці, сплачуючи єдиний податок. Не дивно отож, що бюджет невеликого села з приблизно 1200 жителями становить понад 1,5 мільйона гривень, причому дотаційних коштів у ньому – якихось 40 тисяч. Село на Свалявщині – одне з небагатьох на Закарпатті, яке здатне на себе заробляти і не потребує шматка бюджетного паю.
Багатство видно неозброєним оком. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що Солочин виглядає набагато доглянутішим, аніж Свалява, а, можливо, й Ужгород. Судіть самі. Чи багато в нас є сіл з освітленням не лише на центральній вулиці, а й на всіх бічних? Дивує також асфальтове покриття й «без’ямність» усіх доріг населеного пункту. А про новобудови й казати нічого. Ці шедеври потрібно бачити. Характерно, що будинки – не просто гігантські коробки, зведені без будь-якого смаку, а справді ретельно продумані архітекторські роботи. За словами секретаря сільради, зводять їх місцеві жителі – приїжджим належить всього кілька помешкань.
Крім того, сільрада прийняла кілька соціальних програм, згідно з якими за бюджетні кошти вручає подарунки молодим подружжям, а також новонародженим – так званий «пакунок малюка». А солочинці, що захворіли, мають право на компенсацію за ліки – для цього їм потрібно лише принести до сільради довідку від фахівця, який підтверджує хворобу.
Цікаво, що Солочин має навіть власну газету! Вона виходить раз на місяць на чотирьох сторінках і розповсюджується серед селян безкоштовно. За таких умов зрозуміло, що народжуваність у селі перевищує смертність. А цілюща вода, напевно, сприяє довголіттю. У селі є кілька довгожителів, яким або майже, або вже за 100 років.

 Незалежні від сусідів

Тому й не дивує, що з часу створення Солочинської сільради в 1999 році нею керує одна людина – Маргарита Туряниця. Раніше поселення належало до сільради сусіднього Голубиного, що солочинцям не подобалося, бо суттєві відрахування з об’єктів, розміщених на території села, йшли до бюджету сусідів, і, як здавалося місцевим, їх обмежували у фінансах. За словами секретаря ради, досягти свого вдалося аж через 9 років ходіння по інстанціях різних рівнів. Зате зусилля не виявилися марними, і солочинці зуміли здобути «самостійність».
Здавалося б, що такого особливого у великій кількості приватних садиб (практично всі вони на одній вулиці, яка прямує до «Квітки полонини»), якщо сільський зелений туризм процвітає в багатьох закарпатських селах? Справа в тому, що місцеві приватні садиби важко навіть назвати звичайними хатами. Доречніше, напевно, говорити про невеличкі готелі. Бо в яких сільських хатах вам нададуть окремий номер, постійну гарячу воду, туалет та ще й підлогу з підігрівом? Солочинці розумно не поскупилися на створення пристойних умов і тепер мають заслужені «гонорари» за роботу.
«Жити можна – немає потреби їхати за довгим рублем за кордон, – стримано каже приватний підприємець Юрій Фенинець, що разом із дружиною утримує приватну садибу. – Люди приїжджають до нас. Край тут гарний – у Лужанській долині».

 Сюрприз для іноземців

За словами Юрія Юрійовича, окрім українців, Солочин уподобали й іноземці (чехи, французи, австралійці, норвежці тощо). Вони вражені рівнем сервісу, якістю послуг, які навчилися надавати закарпатці за останні роки. Абсолютна більшість іноземців, що бувають на Свалявщині, відвідували Закарпаття й раніше, тому в їхній пам’яті закарбувалися, зокрема, й 90-ті роки, коли панувала руїна. Юрій Фенинець також згадує німця, що проїжджав повз Солочин і залишився на одну ніч. Проте настільки йому сподобалося, що провів у селі три дні. Німецького візитера найбільше вразила можливість погуляти диким лісом, влаштувати пікніки на лісових галявинах. У Німеччині таке зробити важко, адже всі ліси – приватна власність. «Якось питав гостей із Угорщини, мовляв, чому ви приїжджаєте аж сюди набрати мінеральної води, адже можна й ближче знайти. Кажуть, що тут жили їхні предки, які завжди пили цю воду, тому й вони так роблять. Для них це щось означає», – пригадує пан Фенинець.  

 Велика ложка дьогтю

Звісно, життя в Солочині не складається лише з відпочинку й приємних клопотів. Так, у нещодавньому телевізійному сюжеті на каналі НТН повідомили, що останнім часом суттєво зменшилися запаси мінеральної води – джерело достатку всього села. На думку головного лікаря «Квітки полонини» Павла Ганинця, виною всьому приватні садиби, що повиростали навколо свердловини. Натомість Маргарита Туряниця, голова Солочина, схиляється до того, що води поменшало через підприємство, яке продукує мінералку. Наразі справу вивчає Свалявська прокуратура, яка планує замовити експертизу, щоб визначити, чи впливає забудова на запаси води.
Підтвердив проблеми і в.о. голови Свалявської РДА Іван Ланьо. «Дійсно, в Солочині є самовільна забудова, – каже Іван Іванович. – Будинки там зводили без жодних документів. Ділянки людям виділяли, але не під забудову, а для ведення сільськогосподарських робіт. Наразі відбуваються суди з цього питання. Районна ж влада дотримуватиметься тут тільки букви закону».
Власне, непорозумінь та конфліктів навколо земельних питань у селі варто було очікувати. Ціна на землю тут сягла захмарної висоти – 8 тисяч євро за сотину. Такі ціни на Закарпатті існують хіба що на полонині Драгобрат. Хто має слушність, хто – ні, повинні визначити правоохоронні органи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати