Закарпатський промисел — переправка нелегалів за кордон

Кореспондент "Тижня" відправився на Закарпаття, аби ознайомитися зі специфікою заробітку на контрабанді людей.
Возити «чорноту» – саме так закарпатці називають промисел із переправки мігрантів через кордон. Редакція довго вагалася, чи використовувати цей принизливий неполіткоректний термін стосовно нещасних людей, що втікають від злиднів і насильства на своїй батьківщині. Врешті-решт ми вирішили, що приховувати реальне ставлення контрабандистів і законослухняних місцевих мешканців до нелегалів – намагання видати бажане за дійсне.
...На гори поволі опускаються теплі літні сутінки. Під колесами старенької ниви хрумтить гравій об'їзної ґрунтової дороги, що веде до села Гута Ужгородського району Закарпаття. Тут розташоване одне з найпопулярніших місць для нелегального перетину кордону.
Від крайніх хат Гути до словацького кордону не більше 2 км. У Словаччині досить лояльне до нелегальних мігрантів законодавство. На відміну від Угорщини або Польщі, тут, навіть якщо тебе спіймали, можна відразу просити політичний притулок – і тебе вже не депортують. А просто запроторять до пункту тимчасового утримання. Який, на відміну від українського режимного «Павшино» під Мукачевим, по суті є звичайним гуртожитком. З якого в першу ж ніч більшість шукачів європейського щастя втікає та йде далі на Захід. До речі, майже всі словацькі пункти утримання нелегалів розташовані не на сході, а на північному заході – біля кордонів Чехії, що полегшує втікачам втілити задум.
Закарпатець Микола, провідник Тижня, зупиняє авто. «Тут резиденція Ющенка, – змовницьки посміхається він. – Он там, за горою. Щоправда, він тут рідко буває. А ми оце жартуємо: от якби в тому палацику можна було б «чорноту» тримати – ніхто не докопається». Резиденцію в Гуті активно використовують можновладці з початку 2000-х років. Там часто відпочивав Леонід Кучма, Віктор Ющенко зустрічав і Різдво, і день народження.
Між тим, сонце вже сіло – навколо майже темно. Але мій провідник чудово орієнтується на місцевості. От ми проходимо висілки Гути й зупиняємося перед гребенем лісу. Ліворуч від мене бовваніє якийсь знак. Підхожу ближче – на табличці короткий напис: «Увага! Прикордонна смуга! 1,5 км». Це означає, що тут треба бути готовим до раптової появи суворих хлопців у сіро-зеленому камуфляжі – бійців прикордонної розвідки – що запитають про мету вашого перебування. А в разі непереконливої відповіді, а, особливо, немісцевого походження, навіть можуть затримати.
Ми йдемо вздовж лісу, виходимо на маленький пагорб. Провідник показує мені якісь вогники, що блимають удалині: «Бачиш? То вже Словаччина. А он бачиш улоговинку? Ось там зазвичай і проводять нелегалів».
Питаю – то як же їх проводять? Це ж не так просто – через кордон пройти. «В Гуті півсела на цьому заробляє, – сміється Микола. – Найголовніше – домовитися з людьми в погонах. Підходиш до потрібної людини, даєш певну суму і за кілька днів отримуєш інформацію: де й коли бути на кордоні. Наприклад, ось тут, біля Гути. Тобі кажуть, що о 23.45 словацький патруль пройде, а наступний буде хвилин через сорок. Цього достатньо. Бо український патруль обов’язково десь затримається на потрібні тобі 20 хвилин, постоїть, покурить. І за цей час ти маєш встигнути. Як ні – то нарікай на себе – заметуть».
Але навіть якщо попадешся, в тебе є всі шанси викараскатися – тільки гроші плати, запевняє Микола. Та й взагалі, він переконаний – ловлять переважно тих, хто не хоче ділитися і вважає, що він розумніший за всіх.
Наш співрозмовник згадує, що раніше переправляти нелегалів було простіше. «Адже у нас усі одне одного знають, – розповідає він. – Прийшов до свого кума чи свата, що на заставі працює – та й домовилися. Також можна було домовитися через «ментів». А тепер нелегалами СБУ займається, а з ними, сам розумієш, – просто так не домовишся».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати