Велика Палата Верховного Суду поставила остаточну крапку у звільненні рахівського судді Тулика, який мав громадянство Румунії

За характеристикою керівництва суду, суддя був прикладом професіоналізму: відповідальний, ввічливий, постійно вдосконалював знання. Проте його кар'єра була більш ніж драматичною: призначення на посаду  у 2007 році, кримінальний вирок за корупційні злочини у 2021-му, звільнення, скасування вироку Касаційним судом у 2022 році та поновлення на посаді у 2024-му через суд.

У період з січня по травень 2024 року суддя подав три ключові документи:

Декларацію при звільненні за 2021 рік (2 січня).

Щорічну декларацію за 2021 рік (2 січня).

Декларацію кандидата на посаду за 2023 рік (3 травня).

У всіх трьох документах, у графі «Ідентифікація за межами України», він чітко вказав Паспорт громадянина Румунії та ідентифікаційний код громадянина Румунії.

Лише 12 травня 2024 року він подав виправлену декларацію, де ці відомості відсутні. Свої дії він пояснив «помилковим трактуванням» вимог до графи, запевняючи, що єдине його громадянство — українське.

^{Іван Тулик}

Служба безпеки України направила до Вищої ради правосуддя дисциплінарну скаргу. Перша Дисциплінарна палата ВРП, а потім і повний склад Ради, визнали дії судді істотним дисциплінарним проступком і застосували найсуворіше стягнення — подання про звільнення з посади. Суддя оскаржив це рішення у Верховний Суд.

Суддя обгрунтовував свою позицію   кількома ключовими аргументами:

- Докази не переконливі, це лише помилка в декларації

-Інформація про можливе громадянство надійшла до ВРП ще у 2021 році, отже, до 2024 року трирічний строк давності для притягнення до відповідальності сплив.

- Рішення ВРП недостатньо мотивоване

Представниця судді стверджувала, що копія румунського паспорта в матеріалах справи не має юридичної сили і наголошував на відсутності оригіналу румунського паспорта, а сам факт громадянства не доведений «поза розумним сумнівом». Він не міг отримати громадянство Румунії, бо постійно проживав і працював в Україні.

Проте ВП ВС, розглядаючи справу, підкреслила, що  найвагомішим доказом стали власні декларації судді, підписані ним особисто. Суд звернув увагу на те, що він не подав виправлені версії двох перших декларацій протягом 30 днів, що свідчить про достовірність первинно поданих відомостей. Суд поставився до цих записів не як до технічної помилки, а як до свідомого волевиявлення. Скаржник вказав в деклараціях не будь-який документ, виданий у Республіці Румунія, а саме паспорт громадянина цієї держави. 

Суд посилався на свою ж попередню практику (справа № 990/49/23) і зазначив, що у ситуаціях, коли джерело достовірної інформації знаходиться в іншій державі, на яку не поширюється юрисдикція будь-якого українського суду, такий стандарт доказування, як «встановлення об`єктивної істини», у цьому спорі застосовати не можна з незалежних від суду причин. Відповідно ВП ВС  зазначила, що користується доказами «надзвичайно високого ступеня переконливості».

Власні декларації судді, заповнені ним самим, і стали такими «надзвичайно переконливими» доказами. ВС  чітко вказав, що тягар спростування цих відомостей лежав на самому судді. Пасивність скаржника у наданні доказів відсутності громадянства (наприклад, офіційного листа від влади Румунії) була інтерпретована на користь ВРП.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що обов`язком доказування слід вважати закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Велика Палата детально проаналізувала рішення ВРП і дійшла висновку, що воно є повністю мотивованим і містить вичерпний аналіз доказів та правових підстав. Незгода з оцінкою доказів не є підставою для скасування рішення.

Одночасно ВП ВС  заглибилася у філософську та конституційну суть статусу судді і зазначила наступне.

Як визначено пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, суддя зобов`язаний, зокрема, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

За змістом пунктів 60, 61 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (далі - Висновок КРЄС), у кожній країні закон або базові правові положення, які застосовуються до суддів, повинні визначати в якнайточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій.

У пункті 29 Висновку КРЄС зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Щодо правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165(1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов`язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

У параграфах 3, 6 Висновків першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (2004) зазначено, що професійні стандарти відображають ту модель поведінки, до якої судді мають прагнути, та наголошено на необхідності розмежовувати поняття порушення професійних стандартів та дисциплінарних проступків.

Аналіз суб'єктивних та об'єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов`язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Так, за наслідком розгляду скарги, дослідивши встановлені під час перевірки скарги обставини, описані вище у цій постанові, ВРП, як і її дисциплінарний орган раніше, виснувала, що суддя умисно допустив поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

Як раніше повідомляло Закарпаття онлайн, 20 березня 2019 року суддю Рахівського районного суду Закарпатської області Івана Тулика було вдруге затримано на хабарі розміром в 10 000 грн. Раніше, у вересні 2018 року, його вже затримували на отримання 400 доларів неправомірної вигоди.

Що цікаво, коли суддя Тулик вимагав хабар у 10 000 грн, йому дали 400 доларів, натомість суддя-хабарник перерахував гроші по курсу та віддав решту в розмірі 700 грн.

За вказаними фактами І.Тулику було повідомлено про підозру, визначено заставу у розмірі 153,7 тис. грн та відсторонено від посади.

У листопаді 2021 року Апеляція Вищого антикорупційного суду підтвердила 5 років тюрми для рахівського судді-хабарника Тулика. Його взяли під варту в залі суду.

Однак у липні 2022 року Верховний Суд скасував обвинувальний вирок на тій підставі, що його було винесено після закінчення строку розслідування.