НАПЕРЕДОДНІ РОЗГУЛЮЄ «НЕЧИСТЬ»
Купальські вогні - це відгомін культу сонця, купальська вода - символ цілющої сили, папороть - символ щасливої долі, чудодійна роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево - родючість та щастя. У гуцульській купальській -обрядовості збереглися відголоски давньослов'янських вірувань у те, що в період найбільшого розквіту природи сонце плескається у воді. Тому з цього дня починають купатися у річках. З віруваннями в чудодійну силу сонця, води і роси пов'язаний звичай до схід сонця на Купала купатися в росі, якого дотримувалися гуцулки. Дівчата плели віночки і вивішували їх на дахах, а наступного дня оглядали, чи заплутався у віночку волос і якого він кольору. По ньому визначали свого судженого.
Найменше зберігся серед гуцулів загальнослов'янський звичай запалювання купальських вогнів. Зате їхнім своєрідним рудиментом є звичай «бити папороть». Напередодні купальського дня гуцулки зби¬рали її у купи і спалювали. Його мотивація втрачена вже в XIX ст. Пізніше В.Шухевич трактував його як спосіб знищення папороті, щоб хтось випадково не скористався в купальський день її чудодійним цвітом. Хоч повір'я у чудодійну силу цвіту папороті, як і всякого іншого зілля, в пору літнього сонце-вороту було надзвичайно розповсюдженим серед гуцулів.
День, який передував купальському дню, гуцули називали «розиграми». Вже сам цей термін вказує на народне повір'я в особливий розгул «нечистоїсили». Найчастіше функцію оберегу від неї виконували зелені гілки ліщини, калини, верби, явора, вільхи тощо. Ними напередодні купальського дня гуцули «обтикали» хату, город, поле, щоб не шкодила буря, черв'яки не точили городини та інше. Роль оберегу виконував також часник. Ним натирали худобі вим'я, хребет, чоло, вважаючи, що після такого заходу відьми не зможуть відібрати молоко.
Лемки також вірили у магічну силу зілля, назбираного в день Купала (Янове зілля). Його збирали жінки перед сходом сонця, по росі, потім із гілками ліщини (подекуди з гілками фруктових дерев) зв'язували у сніпок, освячували біля церкви і зберігали до наступного свята. Вживали при лікувальному «замовлянні» людей чи тварин. При вмілому приготуванні відвари давали позитивні результати. Також зілля використовували дівчата для ворожби. Подекуди вони рано-вранці на Івана Купала йшли шукати так звану «бігачу траву», яку вшивали до безрукавки (лайбика) на щастя.
Уява бойків також вимальовувала універсальний лік на всі хвороби і
пошесті у вигляді чарівного зілля, що росте в горах, зірваного на світанку Івана Купала. В деяких місцевостях дівчата-бойкині теж плели вінки і пускали їх на воду.
ЗАГАДКОВІ ПРИГОДИ
Надзвичайно цікаві пригоди напередодні цього свята описав ще в кінці 30-х років XX ст. краєзнавець В.Загорський. У другій половині XIX ст. група людей із Верховини возами їздила вздовж річки Теребля продавати дранку (покрівельний матеріал на хату). Перед селом Драгово (Хустщина) вирішили відпочити, розпрягли волів. Одні залишилися з волами, інші пішли шу¬кати дрова, треті - по воду, останні чистили картоплю і готували їжу. Під час вечері хтось згадав, що завтра Івандень. Близько до півночі старший групи прокинувся і пішов до людей, які вартували волів. Худобу пригнали, але бракувало найкращої пари. Тієї ночі вартував їх сам господар, тож нарікати не було на кого. Люди вирушили в дорогу, залишивши серед поля бідо¬лаху. Домовилися: хто першим продасть дранку, повернеться за ним. Молодий чоловік подався у ліс, та як тільки пройшов кілька кроків, з ним трапилося диво: відчув себе ясновидцем і побачив своїх волів, а ще - де в той час знаходилися його односельці. У кишенях його дзвеніло багато золотих монет. Швидко запряг він до воза волів і вирушив доганяти своїх. Перед одним селом, коли вже сонце почало сходити, хотів перевзутися, бо онучі були мокрі. Зупинив волів, скинув онучі - і дар ясновидіння зник. Надвечір чоловік наздогнав цімборів і розказав, що з ним трапилося вночі. Вони всі в один голос твердили, що в нього за онучею була квітка папороті. І коли він перевзувся, то квітка випала. Тому дар і пропав. Пригнічений жалем «щасливець» швидко повернувся на те місце, де перевзувався, але квітки папороті не знайшов. Щастя було в руках, але він не зумів ним скористатися. Коли люди повернулися додому, то розповіли про пригоду односельцям. Старожили повідали, що в тому лісі з
давніх-давен челядь знаходила квітки папороті. Так, завдяки їм Марійка Клявчина вийшла заміж за такого ґазду, як Коршинський, а Михайло Візантій розбагатів.
СТРАШНА НІЧ
Наслухавшись розповідей, найстарший і найдосвідченіший з тих людей, що возили продавати дранку, не повірив їм і вирішив особисто переконатися у диві. Чув від багатьох людей, що квітку папороті у ніч на Івана Купала вартують злі духи і що тоді в лісі коїться «страшний суд», який важко витримати. Та й у ліс повинна йти
тільки одна людина, інакше чарівна квітка не покажеться. Дочекався вечора, взяв із собою молитвеник, свічку, свячену воду, годинник і вирушив у ту диявольську хащу. Лиш ступив у звір - знялася страшна буря. Як подумав, що до папороті не дійде, то одразу блиснуло в обличчя - перед ним з'явився кущ папороті. З радості почав читати молитву «Да воскресне Бог». Буря вщухла, але в хащі знялася пожежа. Відкрив склянку із свяченою водою, перехрестився, помолився. Пожежа стихла. Згорнув трохи грані й кинув ладан. По землі пішов пахучий дим. Злі духи не витримали й кинулися тікати. Годинник показував за три хвилини дванадцяту. «Усе перетерплю, а чарівної квітки дочекаюсь», - подумав. Простягнув руку до корча - і отримав по пальцях. У таких муках дочекався півночі. Нарешті розквітла довгоочікувана косиця і блиснула чарівним світлом. Через диявольський цвіт чоловік ледь живим залишився. Коли дістався додому, радів, наче дитина. Диявол просто так своє багатство не роздає, а купує за нього грішні душі. Чоловіка не зміг звести, бо той пішов у ліс із святими предметами і молитвою.
Режисер і драматург Юрій Іллєнко у 1967 році зняв фільм «Вечір напередодні Івана Купала». Варто було б створити фільм і про особливості нашого карпатського свята Івана Купала.