Закарпатську Велику Копаню відомою зробили... близнята

 «Вже трохи й набридло» 

  І хоч уперше інформація про таку особливість виноградівського села з’явилася ще два роки тому, коли Копаню відвідала жінка-дослідниця і описала свої спостереження, саме багатотиражні «Факты» прославили Закарпатський населений пункт. Причому, як розповіла нам Оксана Сергеєва, паспортистка, що працює у Великокопанській сільраді, кореспондент побачив цю інформацію лише 2008 року, коли її передрукувала партійна «новинка» «Народна газета».
 Після цього у Велику Копаню розпочалося паломництво ЗМІ. Пані Оксана нарахувала понад десяток друкованих ЗМІ й телеканалів, що приїхали писати про «копанський феномен» буквально впродовж кіль­кох місяців. «Знаєте, людям уже трохи й набридло. Кажуть, мовляв, хоч би дітям щось купили чи газети наді­слали, в яких про нас пишуть. Дітей же позувати просять, час у людей відбирають», – каже вона. Тож у сільраді людям роблять копії з матеріалів, героями яких вони стали.
 До ажіотажу, створеного журналістами, люди не надто й замислювалися над тим, що в селі незвично багато близнят: народжувалися діти собі – то й слава Богу. Тепер це виявилося надзвичайною подією. «На одній нашій вулиці – Борканюка, де 60 хат, живе 5 пар близнят. Виходить, що в кожній дванадцятій хаті – двійня. Один журналіст якось пожартував, мовляв, батько в них не один, бува? То ми всі: ні-ні, не переживайте,   різні!» – сміється пані Оксана. – А то б ще понаписували всякого».

Таки рекордсмени

 Звісно, ми не могли не поцікавитися, чи не з’явився вже попит на «чудодійну» воду. «Приїжджають по неї, але хтозна, чи заради двійнят, чи просто пити. Правду сказати, я розповіла журналістам історію про жінку з Вино­градова, яка набирала води з нашого джерела, бо вдома була недобра. Потім вона народила двійнят, і почалися розмови, нібито дався взнаки благодатний вплив джерельного напою. У пресі, правда, ця жінка чомусь стала мукачівкою. Ну так у вас, журналістів: є трохи правди, а інше можна дофантазувати, – іронізує пані Сєргеєва. – Як, наприклад, «Кореспондент» написав, що у нас жартують: не так люблю тих дітей, як ту роботу». Звісно, серйозно говорити про те, що саме джерело допомагає великокопанцям народжувати двійні, не можна. Як мінімум до того часу, коли науковці зроблять її хімічний аналіз. Однак, зважаючи на те, що люди схи­льні вірити в чудеса, не дивно, що по неї почали приїжджати. Навіть місцеві вже трохи дратуються, коли не можуть набрати води додому через чергу. Кажуть приїжджим, мовляв, звичайна собі Н2О, а ви в казки повірили. Правдоподібнішим поясненням цього унікального випадку є те, що селяни одружувалися з далекими родичами і таким чином багатьом передалася генетична схильність до близнят.
Майже всі ЗМІ відзначили, що за цю своєрідність Велику Копаню внесли до Книги рекордів України. На жаль, ми не знайшли підтвердження цього в Інтернет-версії Книги. Проте керівник проекту Ігор Підчібій підтвердив, що факт зафіксовано і внесено до бази українських рекордів. Отож Закарпаття, і Велика Копаня зокрема, надовго увійшли до списку національних цікавинок.
Що цікаво: незважаючи на чималу кількість двійнят (і цього року двоє діточок уже народилося, ще на пару батьки очікують), а також на кілька багатодітних родин, які проживають у Великій Копані, загалом приросту населення немає. Наприклад, торік наро­джуваність дорівнювала смертності: 37 прийшло у світ і стільки ж померло. У сіль­раді, щоправда, стверджують, що цьогоріч ситуація має змінитися на користь новонароджених.

 Село як село

Узагалі ж Велика Копаня не від­різняється від більшості інших сіл Закарпаття. Є кілька легенд щодо походження самого топоніма, однак всі вони (природно) пов’язані з процесом копання. Один міф розповідає про багатого князя, що мав багату доньку, в яку закохався бідний парубок. Князь, звісно, видавати її заміж не хотів, тому вигадав хлопцеві випробування. Сказав, що від­дасть доньку, якщо перший перекопає все місцеве поле. Парубок перекопав і цим самим дав селу назву. Інша легенда розповідає про багатого сина, якого батько зачинив у замку. Хлопець мав кохану, і вони обоє прокопали хід одне до одного. Третя ж версія розповідає про людей, які жили під Тисою, а коли вода виходила з берегів, ішли наверх і окопувалися під горою. Раніше, взагалі, було єдине село Копаня, утім 1990 року роз­ділилося на Велику й Ма­лу.
 Як і будь-де в краї, тут практично немає роботи, тому люди заробляють на проживання чи то за кордоном, чи в Києві. Бракує коштів на важливі адмі­ністративні будівлі. Скажімо, дуже потрібен дитячий садок. Колись їх було тут два, однак з часом один закрили, сьогодні ж виявилося, що дарма. Тому голова села Василь Пилип із цим питанням звертався навіть до народного депутата Ігоря Кріля під час прийому останнім громадян і приніс як доказ необхідності дошкільного закладу... пачку публі­кацій про близнят. Народний обранець пообіцяв посприяти у потрібній справі. Наразі ж віряни греко-католицької церкви, які орендували приміщення колишнього дитсадка, заклали камінь під будів­ництво храму. Крім того, як розповіла нам секретарка сільради Марія Рацин, у селі зводяться канали, якими вода з гір стікатиме в Тису, буде й вуличне освітлення. А ще сімейство тутешнього підприємця зробило подарунок всім землякам, збудувавши на околиці Хресний шлях. Ідеться про 14 хрестів, встановлених по колу. У центрі – капличка зі скульптурою Ісуса Христа. Хресний шлях недавно урочисто освятили, і невдовзі він, найімовірніше, стане релігійною святинею не лише для великокопанців.
Одне слово, село живе своїм спо­кійним життям: влада шукає шляхи розвитку місцевої інфраструктури, під­приємці потроху вкладають кошти у ви­робництво, інші наразі заробляють, хто де може. Проте завдяки своїй особливості воно, гадаємо, надовго матиме в українців славу села, де народжується багато близнят.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати