ВІДЕОФАКТ. На Закарпатті відбувся традиційний фестиваль неформалів "Шипіт-2022"

Довідка 

Засновниками фестивалю стали молодші (на той час) представники львівського та ужгородського середовищ хіпі — Володимир «Ноні» Єсаулов (1961—2001) зі Львова та подружжя Олександр «Чарлі» Пензель і Наталія «Шара» Величенко з Ужгорода. Як стверджує один зі шипітських хіпі-ветеранів Олександр Фещук, галявину на схилах гори Гимба колись Володимирові «Ноні» показав Григорій «Грег» Порицький (1948—2012), один з патріархів львівських хіпі.

Шипіт став продовженням традиції колишнього загальносоюзного збору хіпі, що відбувався в Латвії на річці Ґауя під час латиського народного свята Ліґо (аналог слов'янського Івана Купала) наприкінці червня, починаючи з 1978 року, і тривав до кінця літа. Оскільки з розпадом СРСР було ускладнено в'їзд представників субкультур до Латвії, виникла потреба перенести локацію міжнародного хіпівського збору. В основі традиції Ґауї й Шипота лежить американська Rainbow Gathering, що регулярно проводиться з 1972 року, а з 1983-го — і в Європі та інших частинах світу. Проте в умовах тоталітарного СРСР проведення організованих зборів було неможливим, тому Шипіт, як і Ґауя, розвивалися за принципом горизонтальних мережевих зв'язків довільно і Райдугами не вважаються.

Учасниками першого Шипота в липні 1993 року стали близько 150 осіб — хіпі з України, Росії, Білорусі, балтійських країн, Молдови. В наступні роки до них долучилися одноплемінники з Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, навіть Великої Британії та США. Загальне число учасників сягає кількох тисяч (за деякими оцінками, до 5 тис.). З часом первісне домінування хіпі на Шипоті природно зменшилося за рахунок представників нових субкультурних хвиль, репрезентованими молодшими поколіннями — панків, металхедів, ґотів, растаманів, т.д., і тепер орієнтація на певну субкультуру відсутня.

«Шипіт» став темою книги «Трохи пітьми» Любка Дереша, втім події в книзі є вигаданими.