Правічний секрет родинного щастя від закарпатської родини

А найбільше багатство, нажите у щасливому шлюбі - 11 дітей: чотири доньки і семеро синів. Вони вже всі дорослі люди й, окрім Віталія (котрий у дитинстві захворів на ДЦП) мають уже власні родини.
Здавалося б, тепер, коли сини й доньки вже на власних крилах, нянько і мамка могли б полегшено зітхнути і просто тішитися життям. Та не виходить: малі діти -малий клопіт, а великі - то великий. - Поки діточки були дрібні, то були у нас на виду й мусили слухатися батьківського слова. А як повилітали з рідного гнізда, вже мало чим можемо їм зарадити, - каже глава сімейства.
Та якщо по правді, ніколи Агоштони не мали зі своїми синами й доньками великого клопоту. Росли чемними, працьовитими, товариськими дітьми. Ніхто ніколи не скаржився на них батькам - ні вчителі, ні ровесники, ані сусіди.
Звичайно, нелегко було піднімати на ноги таку гвардію. «Декретна відпустка» матері-породіллі тривала якихось 2-3 місяці. Тож доводилось залишати немовлят вдома і йти в колгосп. Юрій Іванович, колгоспний будівельник, теж розривався між роботою й ґаздівством: не раз, траплялося, вибравши хвильку, прибігав додому, аби переворушити сіно чи скласти його в пласта перед грозою.
Для дітей праця теж рано стала правилом життя. Тому й виросли заповзятливими, до всього беручкими, самостійними. Сини - то нині справжні будівельні аси - для них не становить ніяких труднощів спорудити й обладнати будинок від «а» до «я» - від фундаменту до побілки. Доньки Марія, Олена, Наталія, Оксана теж завжди вміли заробити копійку. Правда, як і братам, їм також довелося «вивчати
географію ближнього зарубіжжя» в заробітчанських поїздках. Оксана й долю свою знайшла в Чехії. Там зустріла хлопця з Тяче-ва і створила гарну сім'ю. Тож і стала Чехія для молодих Горкав-чуків другою.ба-тьківщиною. їхня донечка, також Оксана, там і вищу освіту здобула. Диплом міжнародного зразка відкрив перед нею двері у великий світ: нині у службових справах вона часто буває у Єгипті, США, Індії, Китаї... А   дідусеві з бабусею, видно, судилося звікувати на рідній землі. І немає для них кращої сторони, аніж Вільхівці-Лази, з мальовничими краєвидами, тихими вуличками й кучерявими садками. Тут промайнуло все їхнє життя, тут і сьогодні черпають снагу в змагливій праці та щирих молитвах.
Є на їхньому ґаздівському обійсті і корівка з теличкою, і поросятко, і 15 овечок. А сили, кажуть, обом посилає Всевишній: без Бога - ні до порога. Це він допоміг перебороти труднощі, які, хоч-не-хоч, а переслідують багатодітні родини. Тож рідко коли пропустять Агоштони службу Божу. А Ганна ЮрГі'вна взагалі знається на всіх тонкощах Богослужіння й бере в них безпосередню участь, вливаючи в церковний піснеспів свій гарний, мелодійний голос.
На відміну від багатьох, Агоштони завжди вважали, що їхні діти - це виключно їхній клопіт, і ніколи не чекали вщ держави якихось поблажок. Відзнаки, звичайно, були. Це почесне звання «Мати-героїня», ордени Слави І, II, III ступенів, присвоєні Ганні Юріївні свого часу.
Була й можливість отримати безкоштовно легковика, однак канцелярсько-бюрократична машина настільки віддалила цю перспективу, що Юрій Іванович махнув рукою: заплатимо та бодай отримаємо поза чергою... Тепер нове випробування - на підтвердження звання «Мати-героїня» пані Ганна вистоює під кабінетами за купою довідок. Та вже хоч є заради чого, бо ж уряд обіцяє щорічну грошову допомогу...
Ось такий він - секрет родинного щастя. Простий і, водночас, далеко не кожному доступний- лишень людям з вірним, небайдужим серцем, здатним розуміти, любити, прощати й битися в унісон із серцями найрідніших людей.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати