Олександр Ковач: "Україні потрібен закон, який легалізував би приватне виноробство"

А ще — залишені з часів колишнього Союзу санітарні норми та держстандарти: виготовляти вино не дозволяється, скажімо, якщо у радіусі ста метрів від винцеху знаходяться житлові будинки. А де дрібний приватний винороб візьме кошти на спорудження окремого цеху? Та й чи потрібно це? Майстри виготовлення сонячного трунку зазвичай працюють удома, на власному обійсті, у цьому процесі зайнята вся сім'я...
Як виживають у цих умовах закарпатські винороби? Прокоментувати ситуацію наш кореспондент попросив голову Спілки приватних виноградарів і виноробів Закарпаття Олександра КОВАЧА.
— Вино у нас, особливо в низинній (теплішій) зоні краю, виготовляє чи не кожен ґазда, — розповідає Олександр Іванович. — Лугош (шатроподібний виноградник) можна побачити чи не на кожному обійсті. А в підвалі селянина неодміннр знайдете бочку-другу "домашняка" (вина власного виробництва). Кожен продукує цей трунок так, як вчили його батько чи дід. В одних виходить краще, в інших — гірше. Але кожен запасається на зиму вином так само, як картоплею, капустою, яблуками, консервами... А як же по-іншому? Закарпаття за кліматичними умовами, якістю грунтів, температурним режимом та кількістю сонячних днів не випадково порівнюють із Францією... Як мовиться, гріх не використати такі благодатні фактори.
Тим не менше, констатує Олександр Ковач, виноробство на Закарпатті занепадає. З колишніх 26 винзаводів нині в області діють лише 5, а український ринок дедалі більше заповнюють не завжди якісні зарубіжні вина — італійські, молдовські та грузинські. Причина такої ситуації — запровадження ліцензії на здійснення оптової торгівлі алкоголем у розмірі 500 тисяч гривень. Для гігантів винного виробництва ця цифра цілком доступна, а для дрібніших виробників і приватних виноробів — зашморг на шию.
До початку минулого року ліцензія на виготовлення вина в Україні коштувала 250 тисяч гривень. Побувавши на винному фестивалі в Мукачеві, Президент Віктор Ющенко пообіцяв знизити ціну до прийнятного рівня. Справді, тепер ця ліцензія коштує 780 гривень. Однак хтось придумав згадану ліцензію на оптовий продаж, яка коштує 500 тисяч гривень (тобто сто тисяч доларів). А ще ж треба платити акциз... Ставши повноправним членом СОТ, Україна, можливо, колись скасує цю несправедливу ліцензію. Але щоб не було пізно!
У сусідній Угорщині взагалі немає такого поняття, як ліцензування. Людина, яка вирішила зайнятися виготовленням вина, повинна мати відповідну освіту (хоча б курси). Це дає їй право звернутися з заявою про свій намір у сільську раду, яка й видає дозвіл (це коштує близь-
ко 10 доларів). Увесь наявний у країні виноград обліковується, навіть вирощений у приватному секторі. Держава знає все: показники врожайності, цукристості, пропорції виходу з винограду жмиху і т.д. Уся винна тара сертифікована.
Про наявність готового напою винороб сповіщає спеціальну комісію. її представники співставляють згадані показники з кількістю виготовленого вина. Потім беруть проби з кожного сорту напою і відправляють їх на експертизу в Будапешт, де здійснюється аналіз за 30-35 параметрами. За кожну пробу винороб сплачує близько 80 доларів. Якщо напій відповідає встановленим державою стандартам, його дозволяють продавати. Всі винороби перебувають в однакових умовах, незалежно від кількості виготовленого напою. Головне — якість. Податок символічний — близько 10 центів з кожного літра. Якщо ж напій неякісний, то реалізувати його не можна. Більше того, виноробу доведеться сплатити штраф у сумі ма^же 4 тисячі доларів. Це — вагомий стимул до виготовлення якісної продукції. Вочевидь, приклад Угорщини та інших "винних" країн заслуговує запозичення.
До речі, в Угорщині є невелике містечко Егер, в якому знаходиться сто приватних винних підвалів. У кожному з них пропонують майже однакову продукцію. Тим не менше, сотні автобусів з тисячами туристів щодня приїжджають сюди, щоб насолодитися тутешніми винами. Неважко уявити собі, які прибутки отримує Угорщина від такого "винного" туризму. Чому ж Україна ігнорує цей досвід? Закарпаття ж також знаходиться у середньодунайській виноробній області, більша частина якої перебуває в Угорщині...
А поки що ми намагаємося хоч якось захистити свої права. Для цього й створили обласну Спілку приватних виноградарів та виноробів, до складу якої наразі входить понад 50 чоловік. Ставку робимо на туризм. Члени об'єднання мають не тільки високоякісні напої, але й належні умови для прийому гостей. Підтримуємо тісні контакти
з кафедрою туризму Ужгородського національного університету (завідувач Федір Шандор), управлінням зовнішньоекономічних зв'язків, туризму і курортів обласної держадміністрації (начальник Олександр Марченко). Створено Закарпатський туристичний винний шлях, на якому вказані 12 адрес, де можна посмакувати хорошим місцевим вином. В Ужгороді також є такий об'єкт — дегустаційний зал "Шардоне": тут пропонують на пробу шість сонячних трунків, у тому числі й легендарну "Троянду Закарпаття". Ароматним і смачним напоєм "вас почастують і в селах Концово Ужгородського району, Бобовище, Завидово і Нижній Коропець Мукачівського, Мужієво і Бене Берегівського районів... Господарі більшості "точок" на винному шляху пройшли курси і мають відповідне посвідчення від кафедри туризму УжНУ, а також сертифікат Інституту виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова (про повну відповідність їхніх напоїв державним стандартам).
Та, навіть об'єднавшись, вважає Олександр Ковач, ми не вирішимо свої проблеми, якщо нам назустріч не піде держава. Маю на увазі передусім суттєве зменшення ціни ліцензії на здійснення оптової торгівлі вином. По-друге, слід легалізувати приватне виноробство, яке фактично опинилося поза правовим полем. На часі розробити умови контролю за якістю напоїв, виготовлених приватними виноробами. При дотриманні всіх вимог і стандартів — надавати дозволи на продаж вина. Варто запровадити і жорсткий контроль за використанням державної підтримки виноробам та виноградарям: більшість виділених грошей розподіляється нині не зовсім прозоро й ефективно. Всі ці нюанси міг би передбачити відповідний закон.
Словом, якщо не вжити цих та інших заходів, переконаний Олександр Ковач, то через кілька років ми можемо назавжди втратити на Закарпатті галузь економіки, яка ще не так давно приносила славу нашому краєві і чималі прибутки, відрахування до бюджету. Легалізація приватного виноробства забезпечила б зайнятість тисяч сімей, підвищила б їхній добробут, а ринок наситила б якісними іскристими напоями.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати