Листи з "Великої зони", або Закарпатські інтелігенти про життя в совєтському раю

Розговорившись, ми повернули на тему концтаборів. Тут пан Василь витяг старенький коричневий чемоданчик, доверху набитий листами. «Це я через усі табори проніс», - бере він до рук десятки, а, може, й сотню дописів. Це листи, які йому писали на зону. Писали різні люди. «Хотів спалити. Та жінка з вогню вихопила», - каже незворушно брат відомого українського подвижника Івана Рогача, розстріляного у 1942 році в Бабиному Ярі.
«Це треба в музеї виставляти, а не палити!», - дивуюся я. Серед листів знаходжу і такі, котрі є цікавими і по сьогодні. Зокрема, дописи до свого племінника відомого закарпатського діяча Миколи Лацанича. Випускник юридичного факультету Празького університету, секретар губернатора Підкарпатської Русі, учасник Світових конгресів молоді в Женеві та Нью-Йорку, старший комісар політичної управи при президії' уряду Карпатської України, він був одним із найосвічені-ших і найперспективніших закарпатських урядовців. Але спочатку угорська окупація, а далі совєтський режим перекреслили велике майбутнє Миколи Лацанича.
Людина з колосальним потенціалом мусила задовольнятися скромною працею коректора у друкарні. До речі, його діти стали успішними людьми. Донька Софія викладає у відомому Московському музичному інституті імені Гнєсіних, син Сава -провідний соліст Гвадалахарського симфонічного оркестру в Мексиці.
Яким було життя у 1954-1955 роках, видно і зі скупих рядків Миколи Лацанича, який не боявся казати правду, листуючись зі своїм ув'язненим племінником.
Ужгород, 12 серпня 1954 року
«Дорогий Васильку!
Під час довгих хвилин не раз Ти собі подумав: маю я десь і грамотного вуйка, який хоч би раз у рік міг на мене подумати одним листом. Ти повністю правий, але і в мене обставини так склалися, що це не зовсім від мене залежало. Зате більшість твоїх листів я читав, стало цікавився твоєю долею і не минув такий тиждень, щоби не згадував і не думав на тебе...
...Ти собі не уявляєш, як мало змінилося у нас відтоді, як Ви нас залишили. Для Вас був це твердий хліб і часом важко минали дні, але і ми тут їли не завжди колачі. Правда, що з немовлят вже стали школярі, а з хлопців дійсні легені. Інакше життя пливе одноманітно і крім погоні за хлібом насущним, іншого чоловік не заживе. Між людей чоловік не ходить, а тільки так собі живе для себе.
Останні рік-два стало легше жити, але гота одноманітність все ж гнітить чоловіка, бо колись звик до іншого. Та нічого не подієш, бо сіє не тільки від мене залежить...
... Щодня постає проблема: що варити ?»
Ужгород, 23 грудня 1954 року
«Дорогий Васильку!
Велику радість спричинив ти нам своїм змістовним листом. Дякуємо Тобі, що не полінувався сісти і сконцентрувати свої думки, щоб на належному рівні поговорити з рідними...
Як не старалися зрівняти Вас з бидлом, та Ви не піддалися, бо хто вірить і надіється, той не сміє пропасти. Часом це одиноке, що чоловіка держить при житті у важкому становищі. Головне, що дотепер витримали. Ми вже давно кожного дня чекаємо, що з'явитесь вдома. Та дарма.
Головне, щоб ви під кінець тілом і духом протримались. Не герой, хто дешево продасть своє найдорожче. Вітчизна Вас буде потребувати, хоч би і гречку сіяти. Втім, колись - за словами діда - ґазда був найстарший пан. І коли так я гляну назад і подумаю на прожите, то приходжу до висновку, що будь-який ремісник -добрий спеціаліст далеко краще жив і тепер живе, як деякий інтелектуал-латайнер (т.зв. вчений). Ти, може, пам'ятаєш або чув, що я радив Вашій
матері, аби Андрія і Юрка після чотирьох класів середньої школи дали на ремесло. Вона тоді трохи образилася, а тепер визнає мою правду. У нас тепер добрий жених для дівчини - це добрий шофер. Якби я у свій час вивчився за доброго кравця чи зубного техніка, тоді би жив нині далеко краще. Моя спеціальність не варта тепер ні багов.
Я навіть забув, що у Тебе вже є спеціальність, а саме шахтарська. У нас вже вербують людей на ужгородську шахту! Уяви собі, що під цілим Ужгородом є вугілля - на 15% ліпше від ільницького лігніту, яким і ми частково гріємося. На днях почали відкривати шахту. Всю ужгородську електростанцію будуть ним опалювати. Це відрадне явище, бо велика проблема здобути паливо в Перечині або в Березнім. Друга позитивна справа, що кінцем березня повинні злучити тунель при будівлі Хустської ГЕС і кінцем року докінчити і пустити в хід. Такі економічні справи нашого краю мене тішать.
... І я любив би ще виконувати певну долю в піднесенні добробуту нашого народу, хоч я вже не молодий і не такий дужий...»
Ужгород, 13 серпня 1955 року
«Дорогий Васильку!
Дякуємо Тобі за надісланий лист з цікавим знімком. Знімок вдалий, але вираз обличчя повністю відображає Ваше незавидне положення. На цей раз всі Ви похудали. На мою думку, Ви повинні дбати про те, щоби взимку добре одягнутися, арешту мізерного заробітку обертати тільки і тільки на харчі. Я думаю, недалекий той час, коли Ви остаточно повернетеся додому і тоді треба бути кріпкими!
.. .Дедалі тратимо нерви, бо щодня за хлібом треба стояти, а цукор і за ЗО карбованців не можна дістати. Сподіваємося, що скоро і в нас буде «справжній мир» і всього буде доволі...».
Ужгород, 22 листопада 1955 року
«Дорогий Васильку!
...Цікаво відмітити таке, що протягом 10 років я майже не був у кіно або в театрі. Але йдо товариства не ходжу, бо такого життя в нас уже немає. Чоловік цілий день бігає і робить, вдень і вночі думає, де би щось для сім'ї здобути. Зрозуміла річ, що при таких життєвих умовах нерви і фізичне здоров 'я сильно підірвані. Дивно і те, що чимдалі від закінчення війни, тим життя стає важчим.
Зробив переклад книжки під чужим ім'ям. Хлоп забрав гроші, а мені кинув незначні рублі, як псові. Взявся сам обробити три городи — всього 14 соток. Зродилося 25 кг картоплі, 50 кг соняшника, 50 кг кукурудзи і 50 кг квасолі. Щонайменше могло втричі більше вродити, але земля виснажена... Й так життя нітрохи не завидне.
Однак обов 'язок супроти сім Ті певна віра в майбутнє якось тримають чоловіка придусі. Уяви собі, що протягом півроку не можу хоч би на півдня податися до Березного. А коли хтось з рідні приїде, то часто і не зайде до нас, бо спішить справи полагодити, щось купити і бігом додому. Так живуть усі люди в нас.
Я це все тому Тобі пишу, щоби Ти бачив, що і в нас негаразди, і тим самим старався витримати у своєму важкому становищі.
Цілує Тебе і сердечний привіт посилає твоїм товаришам вуйко Микола з сім'єю».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати