Чимало австрійців мріють приїхати до закарпатської Усть-Чорної...

Цього року в Усть-Чорній мешкає і 9-річний Крістіан Оберайгнер із австрійського міста Лауса. Він наймає невеликий гірський будиночок, має автомобіль, яким щодня їздить за 10 кілометрів до Комсомольська (колишньої Німецької Мокрої). Там у школі юнак викладає німецьку мову та одночасно вивчає українську.
— Про альтернативну службу дізнався від старшого брата Мартина, який теж служив у цих місцях, — розповідає Крістіан.
Будинок, де живе юнак, відносно невеликий, на три кімнати. Взимку опалювався дровами. Коли побачила, як Крістіан вправно розкладає вогонь, здивувалася. Адже в Австрії, подібне, здавалося б, — це екзотика. Та ні. Як виявилося, у містечку, де мешкає хлопець, усі жителі користуються винятково пічним опаленням. Кажуть, це економніше та екологічно чистіше.
Про альтернативну службу, як розповідає хлопець, мріє кожен десятий австрієць. Утім, самого бажання замало. Бо Крістіану довелося більше року збирати документи, складати соціальний проект та перемогти конкурентів.
На перших порах австрійцеві було важко—на заваді став мовний бар'єр. Але в селі мешкають нащадки німецьких та австрійських переселенців, тому німецькою говіркою володіє багато хто.
Найтісніша дружба у Крістіана з 78-річним Федором Кайсом, який добре володіє німецькою мовою і допомагає спілкуватися молодому іноземцеві.
У двері хтось постукав. Виявилося — це місцева дівчина Рената. Вона - сусідка Крістіана і також добре володіє розмовною німецькою. Каже, в неї вдома іноземною розмовляють і старша сестра, і батьки. Дівчина теж допомагає Крістіану спілкуватися з тими, хто не розуміє німецької.
—  Я приїхав сюди не тільки щоб побачити цю країну, а насамперед, допомогти тутешнім німцям, — веде далі Крістіан Оберайгнер.—Та не планую залишатися на Закарпатті, бо мрію побувати й у інших країнах світу, а ще після служби хочу вчитися на дизайнера меблів.
А поки Крістіан живе на Закарпатті, вимушений звикати до самостійного способу життя. Каже, що сумувати тут за рідною домівкою ніколи.
— Вчуся потроху готувати, — хвалиться. - Коли їздив до Франції, то дуже сумував за Австрією. А в Україні мені настільки цікаво, що додому зовсім не тягне.
Питаю, а що найбільше вразило його по приїзді в Україну.
— Дороги, — не роздумуючи каже хлопець. — Точніше, їх відсутність. А ще - місцеві люди. Вони дуже дружелюбні й терплячі.
До речі, в Усть-Чорній живуть чи не останні закарпатські німці. У 1775 році королева Марія-Терезія вислала із австрійських районів Ебен Зеє, Бад Ішл, Гоізерн на Закарпаття, яке входило до Австро-Угорщини, родини 220 лісорубів, майстрів з деревообробки. Люди заснували маленьке поселення, яке назвали Німецькою Мокрою. В радянські часи село перейменували на Комсомольське. У 1815 році австрійці спустилися донизу по річці Мокрянці й опинилися в Усть-Чорній. Збудували тут вісім хатин та маленьку капличку римсько-католицької церкви. Саме тому громадяни Австрії досі підтримують тісні зв'язки із Усть-Чорною і посилають сюди своїх юнаків для проходження альтернативної військової служби.
Роком раніше в цих краях відбував альтернативну службу австрієць Вольф Брауер. Юнак закохався в місцеву дівчину, і згодом молодята побралися. Крістіан Оберайгнер каже, що в рідній Лаусі має дівчину Таню. Утім, не заперечує що місцеві дівчата дуже гарні...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати