— ”Закарпаття” не виграє вже 16 матчів. Востаннє команда перемагала 29 вересня ФК ”Харків”. Чим це пояснити?
— Нам не щастить. Грали з ”Арсеналом” — двічі у штангу влучали. З ”Дніпром” мали моменти. У Запоріжжі судді не зарахували чистий м’яч у ворота господарів.
— Дехто дивується, що ”Закарпаттю”, яке має не найкращих гравців і слабкі фінансові тили, вдається набирати очки.
— Набираємо очки завдяки тому, що в нас дружний колектив. Кожен футболіст знав, до якої команди йде, які фінансові умови в ”Закарпатті”. В команду беруть вільних агентів — футболістів, за яких не треба платити компенсацію. Людям потрібна ігрова практика. ”Засвітяться” в ”Закарпатті” — їх запросять до інших клубів. Це для них етап, аби вийти на вищий рівень. (У неділю після домашньої поразки від ”Харкова” був звільнений головний тренер ”Закарпаття” Володимир Шаран. — ”ГПУ”).
— У сезоні 1997/98 ви виступали за ”Карпати”, виграли бронзові нагороди чемпіонату і зіграли за національну команду. Той сезон був найуспішнішим у кар’єрі?
— Так. Тоді в нас підібрався хороший колектив — Гецко, Паляниця, Шаран, Євтушок, Мізін... Шкода, що він розвалився. З тим складом команда постійно боролася б за місце у трійці. А щодо збірної... Тренер Йожеф Сабо довірив мені право зіграти в першому таймі домашнього товариського поєдинку проти Польщі. Тайм ми програли 0:1, а поєдинок — 1:2. Після перерви мене замінили на Ващука. Потім не викликали до збірної.
— Чим запам’ятався фінал Кубка України-99 проти ”Динамо”?
— Звісно, програш, тим більше з рахунком 0:3, не з приємних. Але вихід у фінал — це теж престижно. Тим паче, що, незважаючи на поразку, ”Карпати” здобули путівку в Кубок УЄФА. Щодо своєї гри, то, на жаль, я потягнув м’яз стегна і вже на 25-й хвилині попросив заміну.
— Наступний сезон ви розпочали в Донецьку. Хто запросив до ”Шахтаря”?
— Анатолій Бишовець. Із ”Карпатами” в мене закінчувався контракт. Від львівського клубу пропозицій його продовжити не було. А коли почули, що мною цікавиться ”Шахтар”, зарухалися. Але я вже дав попередню згоду на перехід. Не вдалося вписатися у донецький колектив. Напевно, потрапив не у свою команду.
— Проти яких нападників найлегше було грати?
— Проти високих. Вони повільніші, з гіршою координацією рухів. А от проти низьких Реброва і Леоненка було важко. Перший швидко працював з м’ячем, а другий був нестандартним нападником. Не знав, чого чекати від нього.
— Наприкінці 2004 року Професійна футбольна ліга нагородила вас, як рекордсмена за кількістю проведених матчів у вищій лізі, золотим значком за вагомий внесок у розвиток українського футболу.
— Було таке. У Київ їздив на нагородження. Дали золотий значок ПФЛ. Сказали, якщо дотягну до 400 матчів, може, ще діамантовий отримаю, — сміється.
— Ви першим перетнули позначку 300 зіграних матчів. До 400 залишилося 14. Реально дотягнути?
— Якщо ”Закарпаття” залишиться у вищій лізі, тоді реально ще цьогоріч зіграти 400-й матч. Відчуваю в собі сили і хочу продовжувати грати у футбол.
— Найстарший гравець вищої ліги — Іван Шарій — виходив на поле у віці 41 року та 175 днів. Не маєте наміру побити цей рекорд?
— Ні, до нього не дотягну. Раніше грало багато вікових футболістів. А зараз у 30 років вважають ветераном, списують. Часи помінялися.
— Розкажіть про свою сім’ю.
— Дружина Наталя — домогосподарка. Сини навчаються в СДЮШОР ”Карпати”. Старший закінчує цього року школу, поступатиме в комерційну академію. До речі, її торік я закінчив, а цього року закінчує дружина.