«Камінь непросто взяти навіть перфоратором»
Обмотаний мотузками та із шахтарською каскою на голові, озброєний киркою і лопатою Олег Карцев розповідає: «Це був направду титанічний труд! Цей камінь непросто взяти навіть із сучасним перфоратором, а в ті часи – це просто фантастична робота!» Не маючи жодних пристроїв, давні мукачівці вирубали рівнесенький 86-метровий колодязь у базальтовій скелі. Працювали із 15 років. Таким чином вираховуємо, що заглиблювалися щодня приблизно на 1,5 см…
«Ініціатором був легендарний князь Федір Корятович, який з 1396 по 1414 рік жив у замку й неабияк приклався до його облаштування, - розповідає Ольга Томащук, завідувач фондами Мукачівського історичного музею. - Замок – стратегічний об’єкт і, аби захищатися, треба було колодязь – щоби була вода на території фортеці. Це був 1396 рік, є перекази, що неймовірно важко було копати, але за кілька років замок отримав воду і потім вже 500 років цей колодязь існував, мав великі запаси доброї питної води, а глибина сягнула 86 метрів. У 1897 році колодязь закрили, бо почала швидко пропадати вода. Мабуть, ті джерела замулилися… Сподіваюся, що робота наших гостей буде успішна – і криниця діятиме».
За легендою криницю викопали з допомогою нечистого
Альпіністи зі Львова Володимир Шадров, Костянтин Лабарткава, Олег Карцев і Олег Сазанський, перекваліфікувавшись із висотників, радо взялися за оригінальне завдання. А Мукачево має легенду, за якою криницю влаштували за потойбічного сприяння. Мовляв, справа ніяк не йшла, аж доки Корятович не домовився з нечистим – що той допоможе за декілька мішків золота. Колодязь вдався, а коли прийшов час розрахунку, хитрий князь віддав мішечки з кількома монетами. Чорт у розпачі кинувся у криницю…
Про нечисту силу питаємо Олега Карцева, який сьогодні у «нижній» зміні. Альпініст припускає, що не обійшлося без потойбічного втручання. Щоправда, із жодними проявами не стикався – нічого такого йому не заважає, але й напівжартома каже: на більшій глибині може бути усяке…
А нагорі розповідають: так, Паланок має привидів, але з колодязем усе чисто. «На рахунок нечистої сили, що допомагала вирубати колодязь – то легенди. Так, привиди в замку є: декілька років тому туристи зафіксували не досить чітке, але все-таки зображення людини – у плащі, капелюсі, приписують це князю Корятовичу… Можливо, душі людей, які тут загинули… Знаємо ж, замок переживав і облоги, тут була й в’язниця, де померло 1700 чоловік, і карцери, де мучили людей… А от із колодязем пов’язаного - думаю, що ні. Бо де вода - там очищення, позитивна енергія. Усе буде добре і вода вже скоро знову буде в колодязі!» - каже Ольга Томащук.
За місяць розгребли 10 метрів<
Альпініст Костянтин Лабарткава ділиться: коли уперше, відкривши замуровану криницю, спускалися вниз – було лячно. Та не тому, що боялися чогось потойбічного: не знали ані глибини, що внизу… А потім, коли провели світло, обладнання – побачили, що нічого нема страшного…
У перервах між прийомом і розвантаженням діжки Костянтин каже: таке завдання – це для них щось на кшталт лицарської справи. «Колодязь – це дуже цікаво. Бо ми все життя працюємо на висоті, а дирекція Паланку попросила нас спуститися вниз. Це для нас дивно і - захопливо. Ми ніби попадаємо в історичну епоху – рицарства… Бачимо, як люди робили той колодязь: не так, як зараз - відбійні молотки, лебідки, а вручну. Відчуваємо, як це було тяжко і – співчуваємо».
Повною мірою це розуміє Олег Карцев. Розчищає шахту і наповнює діжку, з цієї глибини їй підніматися 4 хвилини. У такий спосіб за місяць розгребли 10 метрів завалу. Аби усе розчистити, треба понад півроку. Наразі вони сягнули глибину у 48-49 метрів, усього ж треба досягти дна на позначці у 86. Очікують, що за цей час відкриють чимало замкових таємниць. Тим часом витягають тонни сміття: 40-літрова діжка робить до півсотні рейсів за зміну. На-гора піднімають ґрунт, пісок, цеглу, каміння, будівельні рештки та іноді – побутові предмети, як то зламане ліжко, посуд та трохи залізяччя тощо. Альпіністи жартують: усе як в археологів – відповідно до культурних шарів різних епох. Олег зауважує: утім, нічого корисного поки що в них нема: спершу будівельне сміття, потім шар золи, і ось знову цегла, пісок, каміння… Альпіністи розповідають: «Перед тим, як копати колодязь, ми прочитали і проаналізували історичні дані, з’ясували, що тут було. Наприклад, у 70-х роках минулого століття тривала реконструкція. Тобто, цегла, каміння, пісок – це один шар. Перед тим був гуртожиток, де палили печі, а вугілля скидали. Так ми знаємо, що це – 60-ті. Зараз бачите, що почався пісок, значить це десь так 1959-1965 роки, коли знову ремонтували, робили кімнати… Тобто, тривають розкопки радянської доби. А знаючи те, що колодязь почали засипати у 1902 році – метрів через 50-60 можна находити вже дещо цікаве».
Альпіністи сподіваються докопати до підземних ходів
Поки що ж знайшли хіба монети: усе, кажуть, віддають музейникам. Туристам же тим часом рекомендується кидати копійки не в колодязь, а під ноги бронзовому Корятовичу, що у тому ж дворі (так, за іронією долі, йому повертаються оті легендарні «чортові» монети). Ще діжка підняла декілька металевих предметів, серед яких куля, подібна на гарматне ядро, та старий заіржавілий замок-колодка. Ключа до нього ще не бачили. Тож, відкриття таємниць колодязя – попереду. Костянтин запевняє, що неодмінно відкопають того символічного ключика…
Найцікавіше чекає на максимальній глибині: колодязь почали засипати на початку минулого століття і на його дні можуть бути цікаві предмети. Музейні працівники сподіваються, що це будуть речі не лише того часу, але й такі, що стосуються сивої давнини Паланку. «Замок має велику історію. Це і багато радісних подій: він належав князям Ракоці – тут були і свята, весілля, прийоми… А був і сумний період – в’язниця… Хотілося б знайти речі періоду Ракоці. Можливо, і 15, 16 століття. Монети того часу, посуд… Може, пощастить, і знайдеться зброя - пістолет старовинний середньовічний…» - мрійливо говорить пані Ольга.
Очікують віднайти і гвинтові сходи, які нібито є всередині колодязя. А також – підземні ходи, які за легендами сполучають різні двори замку «Паланок» і навіть виводять за територію фортеці. Звичайно, сподіваються і на воду. Для того, аби колодязь функціонував, як належить, керівництво Мукачівського історичного музею й узялося за непросту справу розкопок. Бо ж, кажуть у Паланку, колодязь – серце замку, без нього він не може повноцінно жити.
А нам час дивитися на світло в кінці колодязя: з «андеґраунду» горішній світ бачиться невеликим кружечком, до того ж частково заґратованим. А будучи внизу, відчуваєш: дно під тобою дещо непевне – недарма Олег не знімає страховки і під час роботи. Перемички, зрештою, хлопці так і не знайшли, хоча й бачили у стінах шахти заглиблення для балок: можливо, вона обрушилася під вагою сміття, скажімо, у 80-х, коли вночі в замку чули незрозумілий гуркіт… Підйом - зі спостереженням за стінами колодязя: на певній висоті є ніші, припускають, для свічок, і ще де-не-де до скелі притулилися копійки… Рівномірне гудіння лебідки чуєш уже ближче до поверхні. Нагорі хлопці повідомлять дирекції, що час міняти трос: цього незабаром не вистачить для глибини, якої сягнули… Чим далі, тим довше свій шлях вниз-угору долатимуть і діжка, і самі альпіністи. Вони повільно, але невпинно наближаються до самого серця замку. Треба знайти ключ до його таємниці…