Безперечно, жодних прагматичних застережень проти такого вибору нині немає і не може бути. Зараз всі, хто тільки може, втікає з України світ за очі, не бачачи тут у найближчі жодної перспективи. Прагматичних застережень немає, є виключно етичні. Але вони якраз найбільше і дряпають людей. Парадоксально, але в нашому все більш і більш цинічному суспільстві людей починають все максимально обходити саме етично-релігійні проблеми.
Маю на увазі, звичайно, не масовий культ двох найбільших християнських свят. У нашому ставленні до цих двох дат поки більше від язичництва, ніж від християнства, бо асоціюються вони не так з місією Спасителя, як з бенкетним столом. То ж мова не про зовнішню обрядовість, хоч вона усе більше впадає у вічі. Мова про внутрішні, якісь глибинні релігійні пошуки, котрі зараз переживає ціле людство. Ну принаймні християнський світ.
Адже буквально щойно Ватикан розширив список смертних гріхів, додавши до семи традиційних, визначених ще папою Григорієм Великим у VI ст. (гординя, заздрість, гнів, жадібність, ненажерливість, похіть, ледарство), приблизно стільки ж новітніх, актуалізованих саме сучасною цивілізацією. Парочка з них досить очікувані – наркоманія та забруднення довкілля. Для VI ст. це, дійсно, було “без потреби”. Вважається, що класичні наркотики (конкретно – гашиш) принесли у християнський світ хрестоносці на початку ХІІ ст. як трофей від турків-сельджуків. Іншими словами, поборники віри започаткували один зі смертних гріхів! Але з таких парадоксів зіткано всю історію.
Першим українським наркоманом був козак Мамай. Він споконвіку з люлькою у зубах, хоча перша письмова згадка про наших козаків дійшла акурат з року відкриття Америки. Тільки через багато десятиліть тютюн звідти досягнув наших країв. То ж спершу козаки смалили значно серйозніше зілля, запозичене у тих же турків і татар. Зараз же рівень наркоманії серед українських школярів просто зашкалює. Тому чітка позиція церкви (наразі однієї конфесії, але гадаємо, що її підтримають й інші) цілком на часі. Ще більше це стосується екології.
Нині модно освячувати все підряд, включаючи бізнес-проекти по знищенню решток живої природи. Чи наважаться святі отці, сказавши “а”, мовити й “б”, тобто відмовитися від участі у подібних діяннях і відповідних щедрих пожертв? Час покаже.
Та ще цікавіше, що решта з нововизнаних гріхів – соціальні. Те, що вже кілька віків визнається злом соціал-демократичною ідеологією: соціальні несправедливість і нерівність, надмірне багатство, стратоцид (нищення певної соціально-класової групи), примноження бідності. Папа Бенедикт XVI і безпосередній розробник відповідного документа єпископ Джанфранко Джиротті виявилися справжніми революціонерами.
У принципі все, відзначене ними, засуджувалося ще первісним християнством. Але характерно, що з часом позиція церкви змінювалася. Зазначеному знаходилося якесь виправдання, вибудовувалися цілі віровчення, спрямовані на релігійне виправдання суспільства споживання. Рішучий розрив з подібними компромісами тяжко порівняти з чимось іншим в церковній історії останніх століть.
Людство відчуває, що дійшло до певної межі могутності. Якщо не ввести додаткові застереження, почнеться просто опосередковане винищення “золотим мільярдом” найбагатших людей решти сусідів по планеті. Українці вже відчувають подібну перспективу.
Колись люди почалися з того, що перестали їсти собі подібних, чим займалися наші безпосередні предки – людиноподібні примати. Це перше табу призвело до переломних зрушень в усій популяції. Перші релігійні концепції зводилися переважно до різноманітних окремих обмежень людської сваволі і призвели до розквіту древніх цивілізацій. Християнство породило сучасні євростандарти. Нині наша цивілізація стоїть перед черговим актом самообмеження, котрий єдино може перевести її на вищий щабель розвитку.
Усвідомлення цього відбуватиметься дуже повільно. Але схоже, що врешті-решт воно станеться.