Тож про спільноту поціновувачів природи, активного відпочинку та цікавих походів говоримо з Орестом Когутом, гідом-екскурсоводом, гірським провідником, який наразі організував та провів сотні денних і багатоденних походів.
– Ідея створення клубу виникла спонтанно. Ми знаємо, що тривалий час існували відкриті екскурсії Ужгородом, а у мене виникла ідея – давайте проведемо відкриті походи. Я хотів цим показати, що гори також можуть бути відкритими і доступними для всіх: якщо це адекватний темп, комфортні погодні умови, і якщо ми всі йдемо разом, то середньостатистичний маршрут для середньостатистичної людини стане під силу, – розповідає Орест. – Тож перший маршрут був протяжністю 26 км: Невицьке-Анталовецька Поляна-Великий Соколець. Це було у серпні 2013 році. Тоді у перший похід пішло десь 17 учасників. І подібні походи ми проводили приблизно раз на місяць. Ось із цього часу зародився такий рух, а далі вже сформувалася спільнота «Клуб піших туристів». Є постійні члени клубу, які ходять у гори круглий рік, є ті, які ходять тільки літом, деякі учасники клубу після вишколу спільнотою вже навіть ходять у гори самостійно або утворили свої спільноти.
За словами Ореста, зараз існує ціла купа застосунків, які показують цікаві маршрути. Навіть новачки, які до цього ніколи не були в горах, можуть по офлайн-мапах орієнтуватися в горах. До прикладу, Mapy.cz, Wikiloc, GPSies тощо. Утім, ідея спільноти звернути увагу туристів на такі складові мандрівок у гори, як безпека, інвентар, екологія тощо.
– Зараз на Закарпатті діє близько 15 спільнот любителів гір, які регулярно ходять. Але можна не тільки ходити в гори, але ще й задавати тенденції, вводити моду на пішохідний туризм. Тож навіть зараз (під час пандемії) до мене телефонують друзі, коли не варто збиратися великими компаніями і запитують, куди би можна було прогулятися в гори, який краще обрати маршрут. Тож, завдяки мобільним застосункам, люди можуть спокійно ходити на невеликі вершини і при тому там відкриватимуться гарні панорами, – зазначає Орест.
Оскільки спільнота діє на Закарпатті вже сьомий рік, то усі походи перерахувати годі. Утім, варто зазначити, що за рік виходить близько сорока вилазок у гори.
– За ці сім років у нас у спільноті зав’язалися дуже теплі стосунки. Ми можемо зустрітися і вийти на каву. Навіть більше – у спільноті за ці роки навіть утворилося кілька сімей, – розповідає натхненник групи.
Якщо говорити про те, куди останнім часом ходили учасники спільноти «Клубу піших туристів», то це гора Дарвайка, що на Міжгірщині, озеро Бербенескул, гора Близниця тощо.
– Ми хочемо показати, що Закарпаття – це не тільки термальні басейни і чани, мінеральні води, але й щось набагато цікавіше, – розповідає Орест Когут. – «Клуб піших туристів» цікавий тим, що до мандрівки може долучитися кожен охочий. Усі анонси наших походів ми публікуємо на нашій сторінці у фейсбуці. Тож спільнота відкрита для всіх бажаючих. Формуючи маршрути, я завжди намагаюся залучати ті райони, де є щось цікаве, але про це ми ще не знаємо. Тобто, ці туристичні локації не є надто розкручені. Також моя мета – показати, що невисокі вершини – до 1 тис. м – можуть бути цікаві, вони мають гарний краєвид, але можуть бути і складні. Адже складова кожного походу – це емоції від краєвидів. Хоча я намагаюся пропагувати під час кожного походу, що похід – це не тільки краєвиди. Похід – це сам процес, і задоволення потрібно отримувати насамперед від нього. Завжди кажу, що я бував понад 25 разів на Говерлі, і повірте, жодного разу не було однакового походу. Гори завжди різні і непередбачувані. Тому гори завжди гуртують людей. Там немає сина депутата чи міністра. Усім однаково важко підніматися, усі однаково вразливі перед стихією. Але у нас є одна ціль – гарно відпочити, зробити гарні фотографії та отримати щось нове.
Учасники спільноти переконані: найголовніше в мандрівці в гори – це бажання. Якщо немає справжнього бажання, якщо йдете через «не хочу», то краще не планувати похід. Людина має розуміти, на що йде, їй необхідно зважити свої можливості, сили, а не просто рвонути. Звичайно, потрібно знати свій стан здоров’я та певні обмеження, які з ним пов’язані. Це можуть бути серцево-судинні захворювання, опорно-рухові, психічні. Адже жоден керівник групи не хоче нести відповідальності, а також наражати на небезпеку як людину, так і себе, і групу. В таких випадках краще насамперед обстежитися і почути думку свого лікаря. А вже відтак планувати подібні походи.
– Якщо ви мандрівник-початківець, то, готуючись до походу, я завжди раджу звернути увагу на кілька моментів, – розповідає Орест. – По-перше – це інвентар. Потрібно продумати те, в чому ви підете в гори. Це повинно бути зручне взуття, бажано трекінгове. Крім того, варто брати із собою теплу кофту, куртку-вітровку, дощовик, адже погода мінлива. Не забувайте сонцезахисні окуляри і головний убір. В яку пору роки ви б не йшли в гори – завжди моніторте погоду. Зареєструйтеся в ДСНС. Насправді потрібно повідомити рятувальників, особливо – взимку. Я завжди наголошую на тому, що час походу – це теж одна із важливих складових. До прикладу, якщо ви йдете влітку, то ідеально – здолати дві треті маршруту перед раннім обідом аби встигнути до спеки. Варто подумати про спуск та повернення. Напередодні походу запишіть розклад потягів, електричок, автобусів, аби не було неприємних сюрпризів. Тут варто також врахувати, якщо міжсезоння і короткі світлові дні, то, звісно, ви наражаєтеся на додаткову небезпеку. До цього потрібно бути готовим. Я завжди кажу, що потрібно запастися їжею, адже ти ніколи не знаєш коли і де закінчиться твій похід. Не варто забувати про воду. Що вже казати про засоби навігації. Звичайно, телефон – це добре, але компас і карту ніхто не відміняв. До походу потрібно готуватися і ніколи не боятися підкорювати нові вершини.
Карпати прекрасні будь-якої пори року, кажуть учасники «Клубу піших туристів» і кожна нова зустріч із ними дарує неймовірні відчуття та додає енергії. Якщо ви хочете в цьому переконатися – вперед у гори, адже там на вас чекають неповторні пейзажі та первозданна природа.