Михайле Михайловичу, до найрезонансного: те, чого чекала вся Україна, нарешті відбулося, Тендерну палату ліквідували. Але, вочевидь, ще довго нам усім «аукатиметься» робота цієї організації. Та й загалом, через непродуману тендерну політику торік постраждала вся Україна, та й цьогорічне тримісячне «простоювання», вочевидь, уже відчутне…
Тендерна палата і комісія по закупівлі за державні кошти — це є неподобство проти державних, бюджетних установ, а відповідно, проти громадян України, це є грабіж серед білого дня, прикритий людьми, які пролобіювали це. І це зараз зрозуміло абсолютно всім! А це питання відстоювали дві політичні сили – Партія регіонів та БЮТ. Більше вам скажу, один із засновників – народний депутат з БЮТу, він є одним із засновників цієї громадської організації. Де це видано, щоб громадська організація розпоряджалася бюджетними коштами? Так, безперечно, громадський контроль повинен бути, але розпоряджатися державними коштами має виключно держава і її установи: для цього є Рахункова палата, Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, і я думаю, що такі потужні структури можуть найкраще справлятися з контролем за використанням державних коштів, вони мають для цього всі важелі, всі повноваження. Думаю, у майбутньому лише вони таким контролем і займатимуться, як було й досі.
Так, безперечно, великий плюс у тім, що Тендерну палату нарешті відмінили. Хоч це й закономірно, але дещо пізно. Наведу лише такі окремі цифри: якщо у Закарпатській області проведено було закупівлі торік через цю міжвідомчу комісію на 185 мільйонів гривень, то 7 з них, образно кажучи, «поцупили». Причому поцупили через незрозумілі послуги, через телефонні розмови вартістю по 4 гривні за хвилину, зволікання наданнях цих послуг, товарів. Я хотів би апелювати людям. котрі кажуть, що Тендерна палата була єдиною структурою, яка берегла державний кошт, хотів би привести таких «захисників» на спільне засідання директорів шкіл, головних лікарів, керівників будівельних організацій – аби вони розповіли, що робилося у державі через таку тендерну систему.
Повірте мені, із скасуванням Тендерної палати все стане на місце. Подивіться лише на Ужгород: 16 мільйонів гривень на прибирання міста не освоєні лише тому, що не відбувся конкурс. Причина в тім, що члени тендерної комісії не пройшли спеціальне навчання. А на це не передбачені кошти. Зрештою – чия біда? Жителів Ужгорода, бо нема кому прибирати вулиці. Аби лише у нас не сталося, як у Неаполі, де із сміттям на вулицях, із антисанітарією довелося боротися рятувальникам… У нас могло статися так само!
Саме тому я й кажу: та тендерна політика, яка підтримувалося урядом Тимошенко попри всі її обіцянки скасувати Тендерну палату в першу чергу своєї роботи, існувала ще три місяці нового бюджетного року – і це просто знущання над народом України! Скільки робіт уже можна було почати за цей час!
Останнім часом у Закарпатті особливо «на слуху» питання прозорої приватизації. Нещодавно в області вперше за присутності мас-медіа з аукціону продали майнові комплекси обласної комунальної власності. На черзі – потужний готель. У той же час чимало жителів Ужгорода звертаються до нашого видання з питаннями, чому ніхто не знає, як продається власність громади обласного центру, кому виділяються земельні ділянки тощо? І найголовніше: чому з цього приводу мовчать політичні сили — «поборники справедливості» у міській раді?
Це в першу чергу питання стосується БЮТу у міській раді: справді, коли на державному рівні лідер блоку говорить про боротьбу з корупцією, про прозору приватизацію, реприватизацію й про інші речі «справедливості», в Ужгороді люди, які належать до цієї політичної сили, чинять щось страшне. Чому так відбувається?
Почнемо з того, що з приходом нинішнього депкорпусу до обласної ради, у ній чітко сформувалася коаліція, називати її можна по-різному, широка чи вузька, але ми весь час працюємо заради інтересів громад, ухвалюємо цільові програми щодо вирішення соціально-економічних проблем, розподіляємо кошти, спрямовуємо їх на благо закарпатців, на захист їхніх інтересів, на будівництво комунальних об’єктів, шкіл, закладів охорони здоров’я. Пригадайте, скільки лише за минулий рік зроблено в області: маленьке Закарпаття лідирує в Україні за кількістю відкритих шкіл, будується одразу кілька потужних диспансерів, відділень обласної лікарні тощо. Задля цього з аукціонів продається майно, причому продається відкрито, ви самі сказали, навіть за присутності журналістів. Це задля того, аби не виникало пліток і підозр, що хтось «з-під поли» продає тому чи іншому бізнесменові, структурі майно, землю чи ще щось. Усе прозоро, чесно і відкрито. Така практика триватиме і в майбутньому: уже на 7 квітня заплановане проведення відкритого аукціону з продажу готельно-ресторанного комплексу «Дружба» обласної комунальної власності. І ви побачите, і громадськість краю переконається: це буде взірцевий відкритий аукціон, він проходитиме у сесійній залі за присутності всіх бажаючих, і в першу чергу мас-медіа. Усі кошти, які будуть виручені від реалізації «Дружби», спрямують на потреби медицини області. За розрахунками, від продажу «Дружби» надійде 25-30 мільйонів гривень, це серйозна сума, і повірте мені, що нам з державного бюджету на медицину ніхто не дасть такі гроші навіть за кілька років, а лікуватися людям за сучасними технологіями, мати доступ до медицини потрібно вже сьогодні. Наступний об’єкт, який буде виставлений на продаж, це санаторій «Перлина Карпат» також обласної комунальної власності. Кошти, отримані від цього об’єкту, теж мають цільове призначення: на потреби освітньої галузі Закарпаття. Я вважаю, що освіта, медицина. Енергозберігаючі технології й тому подібне — це ті проблеми, які потрібно вирішувати тут, на місці, і негайно. Це – робота обласних депутатів, обласної влади заради прозорості й відкритості. На жаль, не всіх, бо якщо повернемося до фракції БЮТ як в обласній, так у міській раді Ужгорода, то висновок напрошується прикрий: парадокси в житті бувають усякі! Хоча… таких парадоксів, які відбуваються у місті зараз, я давно не бачив, навіть будучи ще в політиці, головою партії.
Парадокс перший. Фракція БЮТ, маючи в своєму активі 17 депутатів плюс 12 депутатів Нашої України і ще 4 з Пори – це повна більшість, навіть дві третини міського депкорпусу. Ніхто не думав, що в Ужгороді не сформується коаліція БЮТу і Нашої України і що вони не будуть співпрацювати з мером, чинити все на благо міста, зрештою, якщо виникатиме така проблема — перешкоджати протиправним діям. Але нині ці БЮТівці так звані — а три чверті з них в житті би не стали депутатами, якби діяла мажоритарна система виборів, — це «заробітчани», які прийшли в раду задля того, аби заробити легкі гроші. Бо ж, кажуть, що всі депутати отримують кошти після того, як проголосують за те чи інше «потрібне» рішення, особливо якщо стосується землі. І це три чверті людей, які є випадковими у міській раді!
Парадоксально, але факт: на той час, коли формувалися партійні списки, незаконно від керівництва обласної організації я був відсторонений і незаконно був відсторонений голова міської організації Михайло Фединець. Так звані нью-БЮТівці, які прийшли до управління політичною силою, але не були при ній жодної миті у житті, зрештою формували списки. Що вони сформували — те і маємо. Зараз перекладати на нас, на колишніх керівників, які мали і досвід, і вміння, якісь свої проблеми, перекладати «із хворої голови на здорову» — не можна. І це стосується всіх питань – починаючи від прибирання міста і закінчуючи наданням земельних ділянок в Ужгороді.
Але — це питання зняте. Міська рада є самодостатньою, вона обрана громадою міста Ужгорода, на них вплинути не можуть ні область, ні держава, ні, як самі бачите, сором перед громадою, їх можна хіба що закликати до того, щоб діяти по совісті. Ось вам і вся відкритість, а відповідно, і вся повага з боку діючого міського депкорпусу до громади міста Ужгорода.
Михайле Михайловичу, давайте повернемося до ситуації з ощадвкладами. Люди постійно переймаються тим, що свої обіцянки нинішній уряд так і не стримає, і коштів не вистачить. Зрештою, днями мені навіть довелося почути таке, що бюджетникам не виплачували аванс через брак коштів у банках саме через те, що всі «пішли на погашення ощадвкладів»…
Почну з того, що наш український народ дуже довірливий, легко піддається на обіцянки, популістські гасла. Хто це все вчинив? Це обіцянки Юлії Тимошенко, її уряду. Не секрет, що з командою Тимошенко працювали потужні американські іміджмейкери, які добре вивчили психологію українців і чітко намалювали «програму обдурювання», яка є чисто популістичною, не має під собою жодного економічного підґрунтя. Бо де таке видано: за ту нещасну тисячу гривень люди вмирають у чергах безпосередньо біля банківських кас. Юлія Володимирівна фактично кинула людям «кісточку», а цим самим підняла ціни на продовольчі товари, на послуги, погляньте, що з нафтопродуктами діється… А ті кошти на виплати – ми ще не знаємо, звідки вони надходять! Не дай Боже, якщо це хитрий хід, і це зовнішнє запозичення чи Світового банку, чи європейських структур, і зрештою так вийде, що Юля задумає «закрити двері» й залишить Україні зовнішній борг та ще й з відсотками. А мені чомусь дуже здається, що так і буде, і що ці тисячу гривень так нам «аукнуться», що відбудеться обвал економіки за повною програмою.
Або ж у цьому контексті ще одна «фішка»: хто не хоче отримувати ощадвклади «живими» грошима, може погасити ними борги за житлово-комунальні послуги. Це смертельний випад в бік ЖКГ, бо виплати цим підприємствам не підуть, а в людей на руках будуть квитанції, що борги сплачені. Знову ж таки, з огляду на все це напрошується єдиний висновок: населення піддається зомбуванню, інакше не скажеш. Бо хіба може логічно мисляча людина довіряти порожнім гаслам? Є в Тимошенко якісь гіпнотичні дані, не перечу, але ті люди, які розуміють принципи дії економіки, які вже переконалися в безпідставності її лозунгів, не дозволять себе обдурити. Знаєте, у Євангелії від Матфея є така істина написана: «Не вірте тим пророкам, які до вас приходять у шкірі ангела, а під нею ховається хитрий звір».
До речі, політична нестабільність, яка виходить з недовіри діючому уряду, породжує нестабільність економічну. Достатньо в цьому контексті проаналізувати інвестиційне поле в Україні: погляньте, інвестори практично бояться приходити й працювати в нашій державі, хоча ми знаходимося на перехресті європейських шляхів. Чому так? Бо немає впевненості, бо немає чіткої політичної, а відповідно, й економічної гри з боку уряду.
Якщо ви вже заговорили про інвестиційну ситуацію, то в Закарпатті вона має свої тенденції і нюанси. Кілька років тому, за часу дії законів про вільну економічні зону, про спеціальні режими інвестування, Закарпаття фактично лідирувало в державі за темпами залучення іноземних інвестицій, за створенням робочих місць тощо. Відміна пільг урядом Тимошенко фактично відштовхнула інвестиції. Зараз, з поверненням Юлії Володимирівни, відбувається майже аналогічна ситуація: навис меч над потенційним майбутнім Закарпаття — туризмом…
Так, і це, як не прикро, стосується потужних інвестицій в будівництво гірськолижних комплексів, у першу чергу відомого на всю Україну «Синяка». Але я скажу більше. Закарпатська обласна рада ухвалила 17 програм з розвитку туристично-рекреаційної галузі. Я не можу сказати, що це є основна галузь, яка наповнює бюджет області, але це є приоритетний напрямок: Закарпаття просто приречене стати туристичною Меккою, бо для цього в краї є все необхідне. Ми не повинні боятися залучення інвесторів, виділення ділянок, площ, лісів, земель несільськогосподарського призначення під забудівлю туристично-рекреаційними комплексами, витягами, турбазами. Ми мусимо це робити, бо в Закарпатті немає потужних промислових гігантів, чимало людей на заробітках, ми мусимо їх повернути, а задля цього потрібно створювати нові робочі місця і новий бізнес тут, в регіоні. З огляду на це, те, що зараз робиться з боку уряду – просто логіці не піддається. Відміняється постанова попереднього уряду, відбираються 350 гектарів землі від Центру сприяння розвитку туризму «Синяк». А під цю базу 158 мільйонів доларів США закладені….
Ця постанова з цього приводу буде оскаржена, повірте. І я лише не розумію, чому такий галас піднявся навколо цього питання, якщо мова йде лише про попереднє погодження, ще ніякого відводу землі не було, ще лише тривають роботи з розробки генерального плану. Подібні процеси – відміна попередніх дозволів, погоджень, що стосуються нищення туристично-рекреаційного потенціалу Закарпаття, — просто вакханалія! Хтось хоче «вбити» Закарпаття, і ми знаємо, хто. Бо нинішні дії з боку уряду — це не просто економічно обґрунтовані рішення, це вибрики Кабміну, який «воює» з Секретаріатом Президента України. Але влада державна мусить зрозуміти: багате екологічно чисте й багате на природні ресурси Закарпаття просто приречене на туризм, це єдине його майбутнє, і відбирати це майбутнє в громади краю – просто злочин!
І ще одне – «кидання» туди й сюди відлякують потенційних інвесторів! Назву таку цифру: загальна сума інвестицій у туристично-рекреаційну галузь Закарпаття на сьогодні становить 2,5 мільярда доларів. Це не жарти! Це фактично дворічний бюджет області. А я не бачу нічого погано в тім, коли розбудовується інфраструктура, створюються нові робочі місця, збільшуються надходження до бюджетів усіх рівнів…
Поміж тим, у цьому контексті є ще одне питання до уряду. Обласна влада володіє таким підприємством, як «Міжнародний аеропорт «Ужгород». Торік ми вклали 4 мільйони гривень в злітно-посадочну смугу, аналогів якої серед обласних комунальних аеропортів немає. Цього року в обласному бюджеті заплановано ще 3,5 млн. грн. на розбудову підприємства, — і на все це тут же приходить розпорядження Кабміну негайно передати аеропорт у державну власність. Досі гроші йшли на підприємство області, жодної державної копійки, і поки цього не було, й поки підприємство не працювало, воно не було потрібним нікому, навіть Ужгороду! І лише зараз, коли аеропорт «вийшов» на прибутки, Кабмін вирішив забрати його і продати. А продати кому? Знову ж таки, місту. Зрештою, місто не вкладало в нього ні копійки, навіть відібрало всі пільги, тому відомо, якою буде подальша доля стратегічного об’єкту – банкрутство. І це при тому, що в області єдиний аеропорт, і знищити його – це буде злочином перед жителями області!
Це така ще одна допомога з боку уряду нашому Закарпаттю!
Михайле Михайловичу, і насамкінець: інфляція дамоклевим мечем висить над жителями України, особливо над малозабезпеченими верствами. У такій ситуації чи не варто уряду серйозно взятися за врегулювання проблеми?
Зростання інфляції справді б’є по населенню, особливо болісним це питання є для малозабезпечених верств. Тим більше, що найсуттєвіше зростання цін відбувається якраз на ті групи продуктів харчування, що складають основний кошик споживання таких категорій населення. Та й, за прогнозами експертів, подібні тенденції не скоро припиняться. Нерідко люди пов’язують процеси підвищення цін так званими виплатами ощадвкладів. Певною мірою, так воно і є, бо продавець на ринку може й не знати, наскільки суттєвою для загальної грошової маси є виплата тих 3 мільярдів гривень як компенсацій за знецінені заощадження, але він точно знає, що у людей з’явилися гроші. Саме такий висновок є ще одним вагомим аргументом на підтримку ідеї Президента України про необхідність якнайшвидшого запровадження реальної дії інтервенційних механізмів за основними товарними групами продовольчих товарів. Також, як на мене, не може більше зволікати уряд, він повинен припинити бездіяльність у даній ситуації, визначитися з факторами, які будуть впливати на рівень споживчих цін у майбутньому – такими як ціна на газ для населення – і зробити прогноз інфляції, на базі якого терміново підготувати проект про внесення змін до бюджету з урахуванням нового розміру прожиткового мінімуму.
Михайле Михайловичу, дякуємо за цікаве інтерв’ю. Сподіваємося на співпрацю й у майбутньому.
