Котяча країна, або До президентських виборів нічого на краще в Україні не зміниться?

Маємо на увазі не тільки силовий варіант, коли депутати йдуть стінка на стінку (хоча в крайньому випадку – чом би й ні), але перш за все її ефективну політичну взаємодію з опозицією, здатність знаходити спільну мову. А проте це тільки назовні. Насправді ж спільну мову таки знайдено, і всіх основних гравців цілком влаштовує бездіяльність парламенту та й багатьох інших інституцій. Перед народом ще імітують якийсь спаринг з десятирядних питань (типу обов’язкового дублювання фільмів українськими титрами, чи долі “Кобри”), але на ділі всі дружно працюють ложками – аж за вухами лящить. “Газпром”, дивлячись на цей дерибан, і собі долучається до нього, вигадуючи нам все нові і нові борги. Одним словом, як виразився В.Литвин, “стабільна нестабільність”.
Чи всюди демократія супроводжується безладом на рівні геноциду, чи це тільки український винахід? Кому це все вигідно?
Найбільшою внутрішньою проблемою нині є аж ніяк не якісь конституційні суперечності, а галопуюча інфляція, спричинена різким перерозподілом національного багатства на користь олігархів. Мільйонери перетворилися з невеликої соціальної групи на потужний прошарок. Судячи зі спецвипуску журналу “Фокус”, за минулий рік їхні статки блискавично зросли. Скажемо, у Л.Черновецького – з 275 млн. доларів до 990, більш як утричі. У В.Пінчука – з 4,6 млрд. до 10,5, більш як удвічі. В І.Коломойського – з 3,3 до 4,76 млрд. У Р.Ахметова – з 12 млрд. до 14,6. У головного фінансиста БЮТу К.Жеваго – з 1,7 до 3,83 млрд. У Д.Жванії – з 215 млн. до 270 млн.  У П.Порошенка – з 756 млн. до 1,450 млрд., у власника “Інтера”, а нині митника В.Хорошковського – з 690 млн. до 1,16 млрд. У минулорічного секретаря РНБО В.Гайдука – з 2,3 до 2,77 млрд.
Якщо минулого року сотня найбагатших людей України мали спільно 70 млрд. доларів, зараз десь у півтора рази більше. Це кілька річних бюджетів України. Національне ж багатство України зростає значно повільніше. Іншими словами, про якесь українське диво говорити не доводиться. Просто відбувається перерозподіл коштів від нижчого прошарку до найвищого. Саме це зумовлює у кінцевому підсумку стабільну нестабільність.
Хоч олігархи заявляють, ніби збагачуються завдяки вдалому менеджменту й ефективними інвестиціям, неозброєним оком видно, що головне джерело їхнього збагачення – владні повноваження, контроль над своєю часткою держави. Україна все більше перетворюється на закрите акціонерне товариство. Через своїх депутатів і держслужбовців здійснюються вдалі приватизації, закамуфльовані під липові аукціони.  Через Тендерну палату дерибаниться бюджет. Через зростання цін викачуються кошти у населення. Переважна більшість народних депутатів є мільйонерами, їхні статки поки значно поступаються найбільшим олігархам, але ростуть теж досить швидко.
В.Ющенко схожий на повара з відомої байки, що нескінченно читає проповіді жирним котам. Ті від задоволення тільки муркочуть: “Правильно, батьку, золоті слова! Ох і дошкульно ж ти нас критикуєш! От тобі трішки на реставрацію Батурина, от – на дитячий фонд! Почеши нас ще за вушком! І кажи ще далі про те, як наші ракети борознять Малий театр! І ще мух повідганяй від нас! Якої, кажеш, конституції тобі бракує? Зараз тобі купимо! Ну не зовсім зараз – через рік, коли ще трохи погладшаємо від твоєї критики”.
Влада і капітал не тільки не розмежовані – навпаки, вони зростаються все міцніше за мафіозною схемою. Це немає нічого спільного з демократією, хоча буржуазна преса на всі заставки вихваляє якесь українське народовладдя. Якщо минулого року всередині класу мільйонерів тривали кланові бійки (регіонали проти помаранчевих), тепер досягнуто відносної злагоди. Всі нагулюють жир, готуючись до президентських виборів. Тільки тоді гризня спалахне з новою силою. Лише тоді на зміну класовій консолідації прийде диференціація за політичною (точніше, за придворною) ознакою. Формально боротьбу вестимуть навколо якогось геть ідіотського гасла на кшталт ліквідації депутатської недоторканності, перейменування Кіровограда на Степоград чи встановлення пам’ятника Карлу ХІІ під Полтавою. Фактично же – за збереження і примноження олігархії.
Часточку акумульованих капіталів буде кинуто на виборчу кампанію. Корупціонери створять безліч антикорупційних фондів, з яких фінансуватимуться різні кандидати. Пересічний олігарх спонсоруватиме через різні фірми одночасно і В.Ющенка, і Ю.Тимошенко. Світ здригнеться від злитого компромату, але все-таки встоїть. Бо більшого компромату, ніж Україна демонструє сьогодні, вже важко уявити. Всюди котяча шерсть і чавкання. Якщо у багатьох європейських країн при владі соціал-демократія, у нас її немає в принципі, лівий фланг політикуму оголений.  Коти втратили відчуття реальності і провокують псів до все рішучіших дій. В Україні зріє революція – уже не оксамитова, а соціальна.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати