Соціальні проблеми закарпатських гуцулів вирішують...коні-"гуцулики"

Три роки тому міжнародна фундація, яка опікується розвитком гірської місцевості, подарувала селянам 20-ть кобил (за умов, що перше народжене лоша, вони безкоштовно передаватимуть своїм сусідам).
Зараз у Квасах уже понад півсотні коней, а село славиться кінним туризмом, що виявився досить прибутковим, і у селі уже щонайменше 10-ть родин, чиї чоловіки перестали їздити на заробітки за кордон, бо тепер можна прогодувати сім’ю і вдома.
Дмитро Шушман більше не їздить на заробітки: заробляє в рідному селі. Його фірма він, столітня бричка та Леська з Доською. За такі кінні прогулянки горами туристи тут грошей не шкодують.
В гірських Квасах коні порятували від заробітчанства не одну родину. Нині у селі понад півсотні коней: кожне перше лошатко дарують просто так. Черга охочих зростає.
Селяни кажуть, такі різнобічні завдання під силу тільки гуцульським коням. Вони дуже витривалі і зовсім не норовливі.
Гуцулики настільки лагідні, що можуть годинами терпляче чекати поки неслухняні ноги початківця таки втраплять нарешті у стремена.
Олесикові вже шість років. Він один зробив те, на що не спромоглася ціла гвардія можновладців, допоміг багатодітній родині подолати скруту. За це йому півтонни вівса на зиму, трохи запашного сіна, надійні підкови та добре слово. На утримання Олесика родина витрачає в рік близько тисячі гривень, а кінна мандрівка горами коштує від 30 і більше гривень за годину.
Услід за конями, у селянських господарствах знову обживаються корови, свині, вівці й кози. Їх уже купують за виручку від кінного туризму. У Лесі й Досі незабаром буде новий напарник, господар надумав запрягати трійку. Сім тисяч гривень - не причина для вагань. Інша річ - білого чи чорного купувати коня.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати