Відтак М. Мозер представив свою позицію щодо понять «русинської ідентичності», «русинської історії» та «русинської мови». Науковець зауважив, що наприкінці ХІХ століття галицькі русини перейняли українську ідентичність.
«Русини ніколи не говорили саме про «русинську» ідентичність, а про «руську». І хочу підкреслити, що кожен має право на власну самоідентифікацію», — зауважив мовознавець.
Крім того, пан Мозер додав: «Нам розповідають, що русини мають окрему історію. Це не може бути вагомим аргументом, бо кожен регіон України також має свої історії. Не варто говорити й про мовну окремість, відрубність закарпатських діалектів від інших українських. Іван Панькевич давно довів: говори Закарпаття та інших суміжних областей належать до української мови».
«Чи існує літературна русинська мова?» — тільки таке формулювання питання є доречним. Наскільки «русинська мова» єдина? Кодифікована мова повинна бути полівалентна, тобто ми можемо писати нею на всі теми сучасного світу. Кодифікація – втілена комунікація між людьми, коли люди справді хочуть дотримуватися однієї норми, а не послуговуватися правилом «так кажуть у нашому селі». Одна-єдина «русинська мова» існує хіба що в програмах активістів русинського руху. Відомі лише різні спроби стандартизації «русинських варіантів». Один із них був справді успішним — у колишній Югославії», — вважає Міхаель Мозер.
Як повідомив науковець, у Воєводині (автономному краї Сербії, де компактно живуть русини) здійснили те, що робить мову літературною: у 1923 році опубліковано «Граматику бачванско-рускей бешеди» Гавриїла Костельника, русинською провадять навчання, ведуть теле-, радіопрограми, видають друковані органи, створено кафедру русинської мови та літератури.
Воднораз М. Мозер зазначив: «Коли на конференціях я зустрічався з русинськими діячами, спостеріг: русини Закарпаття і Прящівщини спілкуються без значних проблем, чого не скажеш про русинів Бачки».
Професор проаналізував спроби кодифікувати різні варіанти русинської літературної мови на Закарпатті, а також у Словаччині, Польщі, Угорщині і навіть Румунії. Однак, за його спостереженнями, єдиного загальноприйнятого варіанту русинської літературної мови немає. Тож насамкінець Міхаель Мозер підсумував: «Мова, яка може об’єднати всіх русинів, – українська».
Після лекції охочі могли поставити питання доповідачеві. Активними, зокрема, виявилися представник Світової ради русинів Микола Бобинець, активіст Іван Данацко, заступник голови Спілки русинських письменників Закарпаття Михайло Бабидорич, котрі відстоюють ідею окремості русинів від українців.
Слово мали й кандидати філологічних наук Павло Чучка та Василь Шаркань, а також голова Наукового товариства студентів та аспірантів філфаку Марія Кондрич.
Наприкінці деканеса філологічного факультету Галина Шумицька відзначила: «Лекція відбулася в стінах Ужгородського національного університетуу, котрий пропонує демократичний майданчик для обговорень, де висловитися може кожен. Проте нагадую, що наука оперує фактами. Принагідно переказую вітання колективу філфаку від українців Румунії, які днями вшанували 205-у річницю з дня народження Тараса Шевченка».
Ділитись
На головну
Версія для друку
Переслати
