Це гарно ілюструє ситуація з сортуванням сміття.
З 1 січня 2018-го року в Україні було встановлено заборону на захоронення неперероблених побутових відходів. Відтак українців зобов’язують сортувати сміття. Це передбачено старим Законом України «Про відходи», до якого були внесені відповідні зміни ще 2012 року. На Закарпатті, зокрема в Ужгороді, ситуацію розуміють, але багато хто вважає, що це проблема не громадян, а виключно держави.
Водночас, екологи б’ють на сполох: звалища поволі вичерпують власні ресурси, а сміттєпереробних заводів наразі немає. Як зазначають у громадській організації «Екосфера»: щороку кожен українець накопичує 250-300 кілограм відходів, з них утилізується 5%, а в Ужгороді цей показник – 14%.
Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК, еколог, керівник ГО «Екосфера»:
– Проблема полягає в тому, що місцеве сміттєвзвалище фактично вичерпало свій ресурс. Місто рятує ситуація, що існує група людей, які відсортовують сміття і частину відбирають; це продовжує нашому полігону життя, проте ненадовго. На даний момент, там установлена метанка. І це добре, бо самозаймання не є таким частим. Після того, як там зроблена дренажна система – менше відбувається накопичення газу. Зараз ми можемо тільки консолідувати свої зусилля в напрямку сортування сміття. Чим більше ми будемо сортувати відходи і відправляти на переробку, тим більше зможемо економити місце на полігоні.
За законом, держава зобов’язана забезпечувати комплексне використання матеріально-сировинних ресурсів, а також сприяти утилізації. Один із них — «створення умов для реалізації роздільного збирання побутових відходів шляхом запровадження соціально-економічних механізмів, спрямованих на заохочення утворювачів цих відходів до їх роздільного збирання». Цей пункт означає, що саме держава мала б подбати, щоб у кожному дворі стояли контейнери для сортування сміття. На цьому етапі таких умов нема.
Сміттєзвалища були б значно меншими, якби частина відходів, яку можна утилізувати, потрапляла на переробні заводи, — зазначають екологи. Так, звалище в ужгородському районі заповнене на 98%. Місце для побудови заводу поки шукають .
Юрій МАРУСЯК, голова Баранинської ОТГ:
– Питання про сміттєпереробний завод відкрите досі. Люди були проти сміттєзвалиша в нашому краї. Незважаючи на це, Верховна Рада прийняла закон і воно у нас є. Сміттєзвалище на нас негативно впливає, зокрема на село Барвінок. Тому що усі стічні води потрапляють людям в колодязі, у скважини. І була нагальна потреба робити централізовано водопровід і каналізацію. Адже під боком Барвінка міське сміттєзвалище та міський цвинтар. У людей досить погані аналізи води.
В управлінні інфраструктури Ужгорода таку інформацію спростовують, більше того наполягають: серйозної екологічної загрози жителям Барвінка та навколишньому середовищу нема і бути не може.
Василь ГРАМОТНИК, голова КТП 07281:
– Аналізи води не можуть бути погані в Барвінку. Тому що там від сміттєзвалища нічого не потрапляє. У нас там є басейн з фільтратом. Це виключено, що забруднюються вода або повітря. Зараз проходить рекультивація, щоб не вилітали пакети з кладовища на сміттєзвалище. Екологічно там нічого немає. Наразі існує проблема коштів і культури. Розробка проекту нового сміттєзвалища йде.
І якщо на У жгородщині навіть не визначилися із місцем для нового полігону відходів, у Тячівській об’єднаній територіальній громаді для будівництва сміттєпереробного заводу шукають інвесторів. Голова ОТГ зазначає: процес реалізації проекту затягується, адже належних умов для побудови заводу немає.
Іван КОВАЧ, голова Тячівської ОТГ:
– Ми можемо придбати ці баки для сортування сміття. А у нас нема підприємств, які займаються переробкою сортованого сміття. Ми ці баки що знову будемо завантажувати на машину і везти на полігон як комунальні відходи? Є вирішення проблеми і її кінець. На сьогодні закон є, а як його втілювати на місцях ми поки не розуміємо. Може, помиляюсь. Але якщо нема сортувальної лінії, то для чого сортувати сміття, везти на полігон і знову його накопичувати?
Я би бачив цей закон так. Можливо, Кабінет Міністрів, в особі Міністерства Екології, повинен розробити принципи, якісь підходи для сільського, міського населення. Є вулиці в селах, які мають довжину до кілометра і більше. Тут треба думати, як це питання вирішити. Закарпаття – це густонаселені пункти; це будинки що щільно побудовані один до одного. Місця, де робити площадки для сміття – нема. І друга проблема, як привчити людей сортувати відходи, нести їх за 200-300 метрів роздільно, як заохотити?
Ця проблема носить комплексний характер. Повинні бути заходи, навчання просвітницького і організаційного характеру . Заходи, які би привчили наших та майбутніх жителів до цього. Я бачив, як це роблять у Фінляндії, Австрії. Там є державна програма, комплексний підхід, ціла стратегія, спрямована на вирішення проблем, пов’язаних з коштами.
Поки в Тячеві шукають інвесторів для будівництва сміттєпереробного заводу, а Ужгород чекає на проект нового сміттєзвалища, у Європі сортувати сміття спонукають не тільки законопроектами, а й високими штрафами. У нас, в Україні, такі штрафи мізерні. Так, згідно з законодавством, великогабаритні, ремонтні та небезпечні відходи у складі побутових збиратимуться окремо від інших видів. Штраф за порушення такої норми для населення становитиме від 340 до 1360 грн, для юридичних осіб – від 850 до 1700 грн.
Ситуація с сортуванням сміття в Україні вже довела, що запроваджуючи лише один цей елемент управління відходами проблему не вирішити. Має бути створено систему, за якою нині працює весь цивілізований світ і яка прописана в Угоді про асоціацію з ЄС. Це не лише сортування – а й зменшення обсягів генерування сміття, його повторне використання та переробка, запровадження принципів відповідальності виробників за подальшу долю пакувальних матеріалів, переформатування бізнес-моделі у цій сфері і так далі.
Поки якщо в Україні щось і відбувається на європейському рівні, то це результат ініціатив на місцях – але не системних змін у державі.