Охочих подивитися та відчути, чим живе собор, — було чимало. Приїхали і делегації з-за кордону.
Михайло ПРИЙМИЧ, мистецтвознавець:
– Це є така архітектурна, образотворча пам’ятка, яка творить обличчя Ужгорода. Коли заїжджаємо до Ужгорода, то Резиденція із кафедральним собором – це є те, що є неповторне взагалі із усієї архітектури. Хоч ми і говоримо, що будівля виконана у стилі бароко, але тут помітні і впливи класицизму. Ці класицистичні, барокові, необарокові форми є настільки унікальні на наших теренах, що відрізняються помітно від будь-якої іншої будови, вона є упізнаваною у цілому світі. Що стосується самої резиденції, то це є дуже цікава будова, бо вона належить до XVII століття, виникла як будова, пов’язана із Орденом єзуїтів, коли із Ужгорода було перенесено Колегіум, а разом з тим на кошти Івана Другета Х було збудовано монастир і храм. Але найцікавіше, що було відкрите у самій резиденції – це живопис консистурільного залу, який знайдено під час реставраційних робіт. Став величезним відкриттям, бо про нього ніхто не знав і не писав. Коли у 2010 році почалися ремонтні роботи, то під величезною кількістю забілів було знайдено колони. Ці колони виявилися прекрасним ілюзорним живописом, дякуючи якому ми можемо сміливо говорити, що на Закарпаття бароко приходить у останній своїй фазі. І ще із цікавинок — це єпископська каплиця, це одна із перших із монументальних робіт Йосипа Бокшая. Оскільки перша – це Василянський монастир. Але от ця у резиденції — єдина, що зберіглася сьогодні на Закарпатті і ми маємо прекрасний зразок роботи Йосипа Бокшая.