Соціальний будинок "Ясіня" на Закарпатті став затишною домівкою для самотніх людей

СТАЦІОНАР

Усоціальному будинку „Ясіня” постійно проживають 47 одиноких престарілих, 18 з них – лежачі. Живуть за своїми, специфічними законами. Переважна більшість цих людей зовсім не переймається політичними чи іншими перипетіями, адже для літніх людей головне – спокійна і забезпечена старість. Звичайно, забезпеченим їх життя не назвеш. А ось відносний спокій старенькі бабусі й дідусі, частина з яких прикута до ліжка, знайшли саме тут. Щодня їм тепло своїх сердець віддають 32 працівника установи. Крім того, що нагодують, доглянуть, нададуть медичну допомогу, ще й зазирнуть у скривджені й ображені душі своїх підопічних, втішать доброю порадою. Словом, роблять усе, аби соцбудинок став для них домівкою, а їх будні не були зовсім непросвітними. Трапляється, замість рідних відправляють у потойбічний світ.

– Персонал нашого закладу – переважно жіночий, чоловіків лише семеро, – розповідає про колектив директор будинку Юрій Жураківський. – Більшість працівниць мають чималий стаж роботи у колишньому психоневрологічному інтернаті, тому вміють з чуйністю ставитися до хворих і здорових підопічних, дбати, щоб їм у нас було добре. Намагаємося створити для підопічних відповідні побутові умови, забезпечуємо їх медичним обслуговуванням, чотириразовим харчуванням. Фінансування на цю статтю – стовідсоткове.

Керівник запевняє, що останніми роками умови проживання в установі поліпшилися. Адже три роки поспіль на рахунку соц-будинку залишається 75 відсотків пенсій громадян, для яких він став домівкою. Згадані кошти використовуються на придбання інвентаря, одягу, медикаментів, продуктів харчування. Це дало змогу повністю укомплектувати меблями два з чотирьох житлових корпусів, закупити 20 ліжок з м’якими матрасами, а також шафи і тумбочки, три телевізори. Придбали чотири пральні машинки-автомати, три морозильні камери і два холодильники для зберігання продуктів.

Соціальний будинок добре підготували до зими. Відремонтували медичний та адмінкорпус, облаштували банно-пральний комплекс, покололи і заскладу-вали під навіси для зберігання 320 куб. м дров, повністю забезпечи-ли себе овочами...

… Коли ми з головою профкому установи Ганною Пранничук відчинили двері однієї з кімнат жіночого корпусу, на нас спрямували свої погляди четверо літніх жінок. По-дитячому наївні старенькі не виглядали засмученими. Їх очі іскрилися чи то цікавістю, чи то радістю зустрічі з кимось новим. А, можливо, втіхою, що вони не самотні, бо тут за ними доглядають, дбають, щоб були в теплі, ситі, одягнуті чисті.

Запитати, як сталося, що вони опинилися у „сиротинці для дорослих”, вважала недоречністю. Не хотілося ятрити душевні рани. Адже якщо ці жінки дожили до старості й залишилися одинокими, то й так знають гіркий присмак самотності. Але бабусі гостям зраділи – не часто вони в них бувають. І щиро, нічого не приховуючи, розповідали про своє довге й нелегке життя.

– Хіба надіялася, що доживатиму вік у казенному домі? – запитувала-журилася 65-річна Ілона Іванівна Федорова, залюбки демонструючи вишиті власними руками рушники. Й сама відповідала: «Та на все, мабуть, воля Божа. Спасибі, що тут доглядають, їсти дають. Я хвора: коли понервую, бувають напади епілепсії. Отже, потрібен спокій, а з дочкою, яка подружилася із „зеленим змієм”, частенько доводилося воювати. Персонал добре за мною доглядає, тож хвороба трохи відступила».

У вправних руках Ганни Юріївни Обладан, якій цьогорічний квітень принесе 73-ю весну, весело витанцьовуючи крутиться веретено — жінка пряде. А 74-річна ясінчанка Палагія Гутелюк за розмовою в’яже. Вона вісім років працювала санітаркою в установі, яка тепер стала її притулком. Мала двох синів. Один помер, а другий продав будинок, забрав матір у Мукачево, а згодом поїхав у Чехію на заробітки і залишився в чужій країні. А вона повернулася у рідне селище і, не маючи де зупинитися, постукала у двері соцбудинку.

Марія Іванівна Чорней родом із Міжгірщини, а живе тут, мабуть, найдовше – 42 роки. Отже, її доля тісно пов’язана з історією установи. В соціальному будинку залишилася після реформування психоневрологічного інтернату. Щоб її не забрали до іншої установи, сховался на кілька днів у сусідів, які проживають поруч.

18 мешканців соцбудинку хвороби прикували до ліжка. Таким опорою, руками, розрадою слугують 10 палатних санітарок, як-от Олена Варга, яка доглядала за ними того дня. В одній із кімнат лежать і найстарші мешканки закладу Марія Ткачук з Ясіня та Ганна Глеб з Великого Бичкова. Обидві народилися 20 числа. Правда, перша у березні

1914, а друга у травні – 1919 року. Ліжка стареньких – поруч, тож підтримують одна одну спілкуванням.

– Нині навіть здоровим нелегко знайти дружню підтримку, щиру пораду, порозумітися з людьми. А хворий і старий взагалі нікому не потрібен. Добре, що ще не перевелися такі жіночки, які нас, нічиїх, не цураються. Завдяки їм хоч перед смертю живемо по-людськи, – сказала одна з бабусь, тяжко зітхнувши...

У кожного з тамтешніх мешканців – власна життєва історія, яку переповідають зі сльозами на очах, адже будучи молодими ніхто з них не сподівався, що доведеться доживати вік не в колі рідних.

ДОПОМОГА НА ДОМУ

На обліку у відділенні обслуговування вдома перебувають 750 одиноких непрацездатних громадян Лазищини, Чорної Тиси, Ясіня, Квасів, Білина, Богдана, Лугів та Вид-рички. 315 з них обслуговують 24 соціальні працівниці, які живуть у згаданих населених пунктах і раз на тиждень (у вівторок) приходять до соцбудинку за „нарядом” – переліком робіт, які потрібно здійснити. До обов’язків цих жінок входить забезпечення одиноких, які поки що ще в змозі самі доглядати за собою, продуктами харчування, промисловими і господарськими товарами, медикаментами, допомагати їм ремонтувати та прибирати приміщення, сприяти у завезенні дров на зиму, виконання інших послуг, які визначаються при обстеженні матеріально-побутових умов проживання. Також роздають їм гуманітарну допомогу, оформлюють субсидії.

Найбільший досвід спілкування з одинокими престарілими у Марії Юранюк, Василини Центилюк, Ганни Ковбаснюк та Марії Поп’юк. А наймолодша – Уляна Васильчук — перейняла професію від мами. Тому була готова до того, що спочатку в її роботі подяк буде менше, ніж необґрунтованих обвинувачень, а нерідко і незаслуже-них образ. Самотні літні люди – різні, здебільшого зневірені в житті. Частина з них висловлює свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є й недоброзичливе ставлення, підозрілість, невдоволення. Поведінка людей похилого віку непередбачувана. Хтось переносить на соціальних працівників незадоволеність своїми життєвими умовами, хтось сприймає їх як об’єкт, який несе відповідальність за їхнє фізичне здоров’я, моральний і матеріальний стан. Однак хочеш працювати – мусиш бути терплячим і турботливим до будь-кого, навіть дуже примхливих і докучливих підопічних.

– Часто доводиться звертатися по допомогу до керівників місцевих підприємств, підприємців, особливо щодо забезпечення стареньких безкоштовними дровами, – ділилися клопотами жінки. – Чимало людей ідуть назустріч, співчувають, діляться чим можуть. Однак не раз чуємо й відмову, бачимо байдужість і черствість.

ПОТРІБНА НОВА БУДІВЛЯ

З кожним роком стіни колишніх військових казарм, де розташовані корпуси соціального будинку „Ясіня”, руйнуються, просідають дедалі більше. Капітально їх ремонтувати немає сенсу. Доцільніше було б розпочати будівництво нової, бодай невеликої споруди.

Питання зведення нової будівлі рано чи пізно постане обов’язково. Мабуть, добре було б, якби це трапилося чимшвидше. Адже, на жаль, одиноких, немічних людей, про яких удома нема кому подбати, в районі щороку не меншає. І саме ця державна установа зі злагодженим, співчутливим колективом працівниць стає для них єдиним постійним притулком. Про те, що цей острівець надії на більш-менш доглянуту старість потрібен, свідчить і випадок з його історії. Після реформування психоневрологічного інтернату було прийнято рішення про утримання в закладі тільки мешканців Рахівщини. Інших пацієнтів відправили в подібні заклади області. Через певний період кільки чоловік втекли з Мукачева (де умови набагато кращі) назад до Ясіня й навідріз відмовилися туди повертатися. Обґрунтували вчинок тим, що людяне ставлення до них обслуговуючого персоналу в соцбу-динку „Ясіня” не замінять кращі соціально-побутові умови. Саме тут їм допомогли і допомагають не загубитися у швидкоплинному морі життя.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати