Тиск США чи "рука Москви": що змусило угорців змінити стратегію в конфлікті з Україною

Та не варто думати, що Сійярто просто так стрімко змінив думку. Дії Будапешта мають чітку причину: дякувати за зміни ми маємо США.

При цьому в Угорщині наразі не відмовилися від всього того, що казали про Україну досі. Поки що немає доказів, що Угорщина напевне має намір владнати конфлікт і погодитися на освітній закон. Ми також ще дуже далекі від моменту, коли зможемо сказати, що Будапешт вийшов з полону міфів про Київ. Але шанс на це справді з’явився.

А щоби така мрія перетворилася на реальність, нам в Україні також варто облишити міфи про Угорщину. Включно із найпопулярнішим – про "російську руку" в діях Орбана.

Зустріч, у яку не вірили

Українсько-угорське протистояння навколо закону "Про освіту" останнім часом було схоже на позиційну війну – максимум звинувачень та мінімум переговорів.

В лютому Будапешт вкотре висунув ультиматум на адресу України, а угорська меншина навіть відмовилася від консультацій із Міносвіти щодо спірної мовної статті освітнього закону.

Голови МЗС востаннє зустрічалися лише у грудні, на міністерському засіданні ОБСЄ. А от кількість зустрічей, що планувалися, але так і не відбулися – значно більша. І йдеться не лише про міністерські зустрічі в рамках НАТО, які Угорщина раз за разом блокує ще від минулого року. Сійярто відмовився від пропонованих українським колегою переговорів на Закарпатті. Інші пропозиції також не зустрічали згоди. Навіть у травні в ЗМІ потрапляли чутки про можливу дату переговорів міністрів, які згодом не підтверджувалися...

Та минулого тижня – доволі несподівано – угорський міністр вийшов до журналістів і оголосив, що зустрінеться з українським колегою. І навіть назвав дату – 29 травня.

Розгадка у тому, що Сійярто тоді був не один.

Він щойно завершив переговори з помічником держсекретаря США Уессом Мітчеллом, який приїхав до Будапешта, щоби поговорити... про Україну. Принаймні, у повідомленні угорського МЗС за підсумками зустрічі йшлося лише про одну конкретну тематику переговорів – кризу у відносинах з Києвом.

І хоча про перебіг переговорів можна лише здогадуватися (сам Мітчелл від коментарів відмовився), США ніколи не приховували свою позицію з цього приводу. У Держдепі наполягають: Угорщина має припинити блокаду співпраці України з НАТО. Двосторонні непорозуміння не повинні впливати на роботу міжнародних структур.

США не втратили надію навіть на те, що їм вдасться переконати Угорщину розблокувати саміт Україна-НАТО. Хоча від цього ми поки що дуже далекі.

Про що домовилися?

Переговори у Нью-Йорку, про які домовлялися американці, справді відбулися.

Ця зустріч, поза сумнівом, стала найефективнішою з усіх, що мали місце за часи мовного конфлікту. По-перше, міністри домовилися про нову зустріч, до того ж – у компанії міністра освіти Лілії Гриневич та її угорського колеги Міклоша Кашлера.

Вони всі мають увійти до складу міжурядової робочої групи, про створення якої також домовилися Клімкін та Сійярто.

Та головне: пішла у небуття позиція про те, що діалог угорців з Міносвіти не має сенсу, доки Київ не піде на поступки.

Досі угорська меншина за підтримки дипломатів взагалі відмовлялася від переговорів із відомством Гриневич. Мовляв, доки Київ хоче говорити про виконання закону, а не про його скасування – нема про що говорити.

Після зустрічі в Нью-Йорку це змінилося.

Консультації нарешті мають розпочатися – їх перший раунд призначений на 5 червня. Принаймні, Сійярто це пообіцяв. "Угорська сторона сприятиме цим консультаціям, щоб вони пройшли успішно", – переказав слова колеги Павло Клімкін. А зрештою представники меншини мають взяти участь також у переговорах міжурядової робочої групи.

Чи означає це, що конфлікт іде у небуття, а Угорщина скоро зніме блокаду в НАТО?

Дипломати намагаються видаватися оптимістами. Клімкін заявив, що розраховує на "остаточне рішення", яке задовольнить обидві сторони. Наш посол в Угорщині Любов Непоп написала, що тепер чекає на "розвиток діалогу в дусі конструктиву і взаєморозуміння". І навіть Сійярто запевнив, що хоче якнайшвидше зняти цю проблему і відновити "підтримку європейських та євроатлантичних процесів" для України.

Авторові цих рядків теж хотілося би у це вірити... Та на жаль, для такого позитивного прогнозу поки що бракує підстав.

Можливо, вже після перших консультацій, які відбудуться 5 червня, з’явиться можливість робити попередні висновки: чи готові угорці до конструктивної розмови, чи це лише імітація переговорів. Бо якщо угорська сторона, як і раніше, ставитиме категоричну умову про повернення освітньої системи до попередніх правил – діалог знову зайде у глухий кут.

Як вже писала "Європейська правда", рано чи пізно нашим сусідам доведеться зрозуміти, що зміни незворотні. Та Україна, яка була до 2013 року – не повернеться, а при будівництві нової держави неминуче доводиться змінювати правила ). І головне питання нині – чи дійшов Будапешт цього розуміння.

А де ж "рука Москви"?

Варто наголосити: відповідальність за успіх переговорів, звісно ж, несе не тільки Угорщина.

Ми часто згадуємо про міфи та фейки, які доводиться чути від угорського уряду, які навіть є в офіційних документах. Причому з часом їх кількість не меншає – навіть у травні 2018 року в Будапешті ухвалили неймовірне звернення до НАТО.

Та треба визнати, що і в Україні популярний міф, який не полегшує переговори з Будапештом.

Це – міф про "руку Москви", яка нібито визначає угорську політику щодо України.

На щастя, до наших офіційних рішень та заяв він не потрапляв, але від посадовців, які не опікуються угорським напрямком, доводилося його чути, і не раз.

І він не на жарт дратує угорських партнерів, включно з Орбаном та Сійярто.

Так, Угорщина має особливі економічні стосунки з Росією (як і низка інших держав-членів ЄС). Але це зовсім не означає політичної залежності. І тим більше не означає, що Будапешт формує політику щодо Закарпаття з огляду на дії росіян.

Причини інші.

Причини нинішньої політики Угорщини заховані в її історії. Рівно 100 років тому, за наслідками Першої світової війни, ця країна втратила дві третини власної території і значна частина угорців опинилася в інших державах. І тому Будапешт – визнаючи непорушність кордонів у Європі – витрачає купу зусиль на підтримку самобутності закордонних угорців. Це для них – один з найвищих пріоритетів. Значно вищий за добрі відносини із сусідами.

Саме через це угорці так нервово реагують на будь-які мовні зміни для угорськомовних – не лише в Україні, але так само в Румунії, Словаччині тощо.

Щонайменше, урядовцям варто це розуміти, оцінюючи дії Угорщини. Бо це визначає стратегію дій.

Ми маємо доводити і Будапешту, і угорській громаді, що освітня реформа не спрямована проти них: навпаки, вона надасть угорцям ще більше можливостей. Пояснювати і доводити практикою.

Але доки в Будапешті цього не зрозуміли – імідж "руки Москви" залишиться за Угорщиною.

І це – також об’єктивна реальність.

Повторимося, така думка помилкова, але цього не пояснити українському суспільству, яке бачить, що дії Угорщини збігаються з фарватером політики Росії. Тому – доки в уряді Орбана житимуть "покаранням України", доки блокуватимуть зближення України та НАТО, доки серед їхніх основних контактів в Україні будуть Шуфрич та компанія – міф про Угорщину лишатиметься. І викорінити це навряд чи можливо.

Було б краще, щоби цей період завершився якнайшвидше, але м’яч тепер – на угорському боці.