За позовом закарпатця ВСУ вказав, що розписка є документом, і борг в майже $300 тис слід повернути з процентами

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

13 грудня 2017 року                         м.Київ                          №309/3458/14-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ГРИЦІВА М.І., 
суддів: ВОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,

Хустський районний суд Закарпатської області рішенням від 9.02.2015 в задоволенні позову Особи 4 відмовив.

Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 3.07.2015 вказане рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 9.02.2015 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з Особи 5 на користь Особи 4 6 млн 929 тис. 424 грн. 18 коп., з яких: 6 млн 615 тис. 180 грн. ($286000) — сума боргу за договором позики; 314 тис. 244 грн. 18 коп. ($13586) — 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

ВСС ухвалою від 15.02.2017 вказане рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У травні 2017 року до ВСУ звернувся Особа 4 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 15.02.2017 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.ст.1046, 1047 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу ВСС від 17.02.2017 та залишити в силі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3.07.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позову Особи 4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що зі змісту розписки випливає, що 9.07.2010 позивач не позичав відповідачеві грошей, а розписка була написана відповідачем як гарантія надання позивачу посередницьких послуг з оформлення права власності на земельні ділянки, отже, між сторонами не виникли відносини, які випливають з договору позики, у зв’язку із чим відсутні правові підстави для стягнення боргу.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у таких справах, а також що рішення суду касаційної

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.1046, 1047 ЦК та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів — робити відповідні правові висновки.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Суд установив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки Особи 5, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов’язання повернути ці кошти Особі 4 до кінця 2012 року. Оскільки у визначений у розписці строк кошти Особою 5 повернуті не були, в позивача були підстави для звернення з даним позовом.

Суд касаційної інстанції на зазначене вище не звернув уваги та скасував законне та обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.3604 ЦПК ВСУ задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Таким чином, постановлене в справі рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду апеляційної інстанції — залишенню в силі.

Керуючись ст.3603 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 4 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 15.02.2017 скасувати, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3.07.2015 залишити в силі.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК