Михайло Темнов: "Корупція часто йде на Україну із Закарпаття, а не навпаки"

Михайло Темнов, 25.10.2004 р.

Про М.Ю.Темнова запросто можна сказати, що він — "хлопець від Сохи". Адже народився  в селищі Нюрба російської Республіки Соха. Там його навчили, що завжди треба бути чесним. Через те, чесно сприйнявши незалежність, він дивується, що в Закарпатті, де повсюди словесно згоджуються з усім тобою сказаним, на ділі чинять навпаки. Це йому не подобається. Думав же, що брехню похоронено назавше, коли навчався у Московському прикордонному училищі, і брав участь у чотирьох знакових похованнях — Брежнєва, Косигіна, Суслова і Баграмяна. З 1990 року працював у закарпатській філії КДБ УРСР. Мав необережність допомогти заарештованому громадянину Ізраїлю — спробував найняти йому незалежного київського адвоката, бо в Закарпатті таких не було. Через те, "за корупцію та посадові злочини", його запроторили до слідчого ізолятора УСБУ. Пройшов через чисельні голодування, а відтак зумів захистити себе і своє чесне ім’я. Кримінальна справа була закрита за відсутністю подій злочину та складу злочину. Спромігся з камери СІЗО тільки однією заявою звільнити з роботи слідчого та відправити на пенсію його начальника.

— Історія закінчилася моєю повною реабілітацією, — говорить М.Темнов, — з поновленням на службі і засудженням слідчого за організованими мною документами на п’ять років умовного ув’язнення. Його касація, подана до Пленуму Верховного Суду України, залишилася без змін. Хоча, за повідомленням компетентних джерел, він викинув на це 100000 доларів США. Одним із перших на Україні мені вдалося не тільки виграти позов про відшкодування моральної шкоди за незаконний арешт та утримування під вартою протягом року, але й отримати 40000 гривень компенсації. Пікантність цієї історії в тому, що вона виросла в дуже гучну справу. За неї три офіцери отримали ордени. Але після того, як вона луснула, здати їх "забули". Адже, підкреслюю, щодо мене офіційного звинувачення не було. Справа називалася шпигунською. СБУ вважало, що я — резидент зразу двох розвідок — ФСБ і "Моссаду". Про це навіть публікацію зробили у республіканській газеті "Дейлі копійка" під назвою "Шпигуни за покликом душі". Нею шантажували свідків, вимагаючи інформації на мене. Автора цієї замітки я потім подав до суду і виграв 2000 гривень, які тут же пробачив, адже живемо в одній області, а на той час він був змушений виконати замовлення.

— Корупція часто йде на Україну із Закарпаття, а не навпаки, це бачив я ввесь час, — продовжував М.Темнов. — Тому вирішив з цим боротися. Звільнившись на пенсію, зайнявся правозахисною діяльністю та журналістикою. З 2000 року очолюю Закарпатську організацію Всеукраїнського громадського об’єднання з захисту прав людини. Цього ж року став редактором опозиційної до влади громадсько-політичної газети "ЕХО Карпат". В грудні цього ж року за друк плівок Мельниченка видавництво "Закарпаття" під тиском В.Балоги, на той час губернатора, спочатку намагається зірвати друк газети з продовженням матеріалів Мельниченка. Але прості люди — працівники видавництва — попередили нас про акцію влади. Поки інженер-електрик пробував вимкнути електрику у видавництві, ми швидко віддрукувалися. Акція влади з відключенням електроенергії вдарила "Старий Замок" — газету самого В.Балоги. Сміху було... Але реакція влади не забарилася. Під тиском того ж Балоги видавництво розірвало з нами угоду на друк, і майже півтора року довелося друкуватися в Луцьку. Газету возили автобусом. Затим почав видавати самостійну від СоцПУ газету "Правозахист". В цьому році вона відсвяткувала свій п’ятирічний ювілей. При восьми сторінках спромоглася стати найдорожчим виданням в області. Коштує стільки ж, як 32-сторінкове видання того ж таки Балоги. За час існування в газеті було надруковано майже 4000 матеріалів на захист прав людей, щодо екології довкілля. Резонанс мали матеріали про вирізання здорових органів у людей місцевими медиками. Найважчим був 2005 рік. Коли за вказівкою нинішнього голови Конституційного суду України А.А.Стрижака (тоді він був головою Закарпатського апеляційного суду. — Авт.) мене рвали судами на частини. Доходило до того, що в один день було по п’ять судових засідань. Коли зрозуміли, що мене позовами не залякати, серед білого дня здійснили напад. У під’їзді будинку, де я мешкаю, побили бейсбольними бітами. З трьома переломами щелепи і без свідомості був доставлений у лікарню. Там теж зі мною хотіли розправитися. За вказівкою конкретних осіб, мала приїхати бригада психіатрів і зробити з мене психічно хворого. Та лікарі, котрі мене поважали, не дозволили їм цього зробити. До речі, це вже друга спроба вбити мене. Перша відбулася в СІЗО УСБУ під час прогулянки у внутрішньому дворику для заарештованих. Коли справа вже була в Генеральній прокуратурі й надійшла вказівка негайно випустити мене, мені на голову з четвертого поверху управління СБУ скинули масивну черепицю. Черепицю пролетіла біля плеча. Сказали, що винні... голуби.

— Зрозуміло, — іронічно говорить незручний чоловік і непересічна особистість М.Темнов, — що "голубами", які цілком "по-людському" прицільно зіштовхнули на мене черепицю, що немовбито безшумно змогла прокотитися дахом, ніхто й не пробував займатися. Взагалі багато про що — цікаве й дивовижне в моєму житті — можна розповісти. про це в мене пишеться документальна книга. Хай і помалу пишеться, бо в поті чола свого мушу заробляти на хліб, але зі смаком. Чимало людей з нечистою совістю "зрадіє" їй.

— А мрії на майбутнє які в тебе? — запитую.

— Хочу знайти себе в літературі, мрію і про викладацьку роботу — бажаю вчителювати. Заради останнього в 2005 році закінчив у Пряшевському університеті сусідньої Словаччини православний Богословський факультет. Чесно кажучи, в попередні роки ніколи не думав, що стану магістром православної теології. Викладати планую там. Вчитиму молодих журналістиці.. Можу розповісти словацьким студентам про те, як можна боротися зі всепроникним злом живим словом.

— А що ти можеш сказати про нашу рідну, як сонце лісовим звірам, область у плані того, що і тут якимось дивним чином прописалося зло?

— Говорячи про сучасну корупцію в області, можна сказати, що геополітичне положення області сприяє і місцевій корупції, і боротьбі різних сил за цей стратегічний регіон. В радянський час відстежувалася кадрова політика. Офіцер КДБ, скажімо, не міг служити ближче ніж за п’ятсот кілометрів від своєї домівки. Щоб не починалися відносини за знайомим ланцюжком — "кум-сват-брат". І йому ж будуть заважати, і він буде розплутуватися з сімейними проблемами, і в підсумку жодної позитивної служби на рідну Батьківщину не буде. З відходом від цієї концепції в міліції, СБУ, прокуратурі, медицині, владних органах  виникла ситуація, що там виникли клани, які, скажімо, повністю контролюють міліцію, СБУ, деякі районні адміністрації. Візьмемо село Неліпино Свалявського району. Воно повністю взяло під свій контроль Свалявську РДА. Є клани маленькі, є великі залежно від фінансового стану. Дрібна клановість характерна повністю всьому Закарпаттю. Дрібні клани лягають під великі. На сьогодні найбільший клан у Балоги. Поки він знаходиться у владі, займаючи пост Секретаря Президента, це дозволяє йому уникати податків. Самі податківці скаржаться, що "Барва" славиться втечею від податків. Мукачівські підприємці ремствують, що їм займатися бізнесом у Мукачеві неможливо. Їх душать. А лопне ця піраміда — то розсиплеться й цей бізнес на глиняних ногах. Кажучи про мого однокласника Ратушняка — то цей чоловік взірця 1995 року й сьогоднішній є двома різними особами. Тоді він був ковбоєм з принципами благородства, хоч його оптова горілка того часу залишала деколи бажати ліпшого. Він хотів допомогти місту, зробити його кращим, залишити після себе помітний слід. Сьогодні ж скуповується нерухомість, як і балогівцями в місті над Латорицею, хоча мер розуміє, що йому важко сперечатися з більшим від нього капіталістом Балогою. Тому в час, коли обов’язково розвалиться піраміда Балоги (за прогнозами в 2010 році вже не буде впливу Балоги на Закарпаття), почнуть ділити сфери впливу і того, і іншого. Інші клани є, але вони в тіні. Скажімо, клан голови Конституційного суду Стрижака. В нас із ним іде війна з 2000-го. Тільки на вулиці Швабській на племінника Стрижака, котрого недавно вбили, скуплено майна на два мільйони умовних одиниць. Зрозуміло, що такі гроші він не міг заробити чесною працею. Отже, це — кордон, контрабанда, за яким "дах" Стрижака. На сьогоднішній день його майно оцінюють в 200 мільйонів доларів.

— А все-таки в цій погоні за великими грошами мають бути і якісь моменти духовності? Адже за грошима біжать не орангутанги, а люди?

— Духовність або є, або нема. Якщо людина заробляє великі гроші і думає про духовність, меценатство, йде за принципом: "Чим більше ти віддаєш, тим більше отримуєш", — то це класно. Але я не пам’ятаю, щоб Ратушняк дуже багато комусь віддав. Вони чим багатші, тим жадібніші. І Балога, і Ратушняк, і Стрижак. 150 мільйонів гривень викинули в державі до 75-річчя голодомору, заробили, завдяки централізованості виділення цих коштів, деякі особи не один мільйон на цьому. Але, цікавився, жоден з великих світу цього не відвідав цього дня будинків дитячих, чи для пристарілих. А могли б хоч цей день зробити для них святковим і ситим, а не тупо показувати ожирілість своїх фігур на центральних площах міст. Не вдасться нам згуртувати націю на антидуховності або трагедії. Бо це може, якщо слідувати космічному Божому принципу, притягти згодом на Україну новий дуже великий голод.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати