Угорські триколори на Закарпатті: прояв сили чи безсилля?

Хтось називає це «міченням території» (як, наприклад, Оксана Забужко,) хтось виступає проти цього відверто й агресивно (нещодавно в краї пройшли праві марші з акціями біля угорських консульств в Ужгороді та Берегові, в останньому «свободівці» під крики зняли з мерії угорський стяг, чим спричинили новий виток в українсько-угорському протистоянні). А хтось просто культурно і цивілізовано говорить, що угорського на Закарпатті справді стає абсурдно багато, і не кожен пам’ятний знак є доречним. Із цього приводу ми спілкуємося із відомим ужгородцем, закарпатським письменником і журналістом Олександром Гаврошем.
 

НАЩО СУЧАСНОМУ УЖГОРОДУ УГОРСЬКА КОРОНА?

У письменника щодо цих так званих «угорських міток» чітка й послідовна позиція, він часто пише блоги з приводу угорської культурної експансії на Закарпатті. Власне, розмову ми починаємо з того, що в Ужгороді на одній із будівель у центрі міста планують встановити угорську корону св. Стефана. Зустрічаємося з Олександром біля одіозного будівництва в серці міста – на площі Театральній, де тривають роботи на скандальному об’єкті – ТРЦ «Корона». Скандальний він тим, що, як вважають містяни, теперішній власник історичної будівлі, начебто не цілком законно володіє нею (щодо цього неодноразово відкривалися кримінальні провадження, які, власне, не мали жодних результатів). На паспорті об’єкта, який виставлений перед очі усіх зацікавлених просто на паркані, що відгороджує будівництво від пішохідної зони, можна бачити цю корону із похиленим хрестом. Вона має вивищуватися на фронтоні будівлі і домінувати над площею.

- Це історична будівля: двоповерхова споруда колишнього готелю «Корона» згадується ще в середині ХІХ століття. Тут був відомий ресторан, у залі якого сталося чимало пам’ятних міських подій. У 1910 році готель перебудували. За чеської влади у 1919-1939 роках він змінив назву з «Корони» на «Коруну». У радянські часи його перейменували на «Верховину». За 150-річну історію будівлі Свято-Стефанівська корона на ній стояла лише десяток років - у часи найбільшого спалаху угорського шовінізму на початку ХХ століття. За Чехословаччини її зняли як символ іншої держави, і вже століття будівля стоїть так. Корона з похилим хрестом вінчає герб Угорщини і символізує єдність угорського народу. Де корона святого Іштвана, там і Угорщина, – кажуть угорці. Тож чому саме зараз цей символ знову планують встановити в Ужгороді? Це відверта провокація щодо національних почуттів українців, - каже Олександр Гаврош.

До речі, нещодавно біля ужгородської «Корони» відбувся одиночний протест науковця із Ужгородського національного університету. На День Ужгорода кандидат фізико-математичних наук Андрій Заяць вийшов із плакатом і роздавав перехожим власноруч роздруковані листівки з роз’ясненням угорського символу, який хочуть розмістити на реставрованій «Короні».

Ми зі свого боку поцікавилися в Ужгородській мерії – чи звернули на це увагу у профільному відділі і чи буде якась реакція. Відповідь отримали цікаву: реакція буде, якщо надійдуть відповідні звернення від громадян.

- Паспорт опорядження головного фасаду пам'ятки архітектури місцевого значення початку ХХ ст. «Готель «Корона» погоджений управлінням культури Закарпатської ОДА й управлінням містобудування та архітектури без встановлення цього елемента – Свято-стефанівської корони. Це значить, що угорської корони на фасаді бути не повинно. З іншого боку, ніяких звернень із приводу встановлення цього знаку до міської ради не надходило. Якщо вони будуть – міська влада реагуватиме у межах своєї компетенції, – сказали кореспондентові Укрінформу у прес-службі Ужгородської мерії.

На думку письменника, цю проблему дуже легко вирішити.

- Чому на арт-бізнес-центрі не може бути просто символ корони? Не конкретної угорської, а символічної, як наприклад, на відомій шоколадці? Це одразу зняло б напругу, – каже Гаврош.

УГОРСЬКА СТЕЛА НА ПЕРЕВАЛІ – ЕПІЦЕНТР ПОСТІЙНИХ СКАНДАЛІВ

Наша розмова щодо неоднозначних угорських символів на Закарпатті торкається іншого пам’ятника, навколо якого постійно породжуються скандали та провокації. Мова йде про пам’ятник 1100-річчю переходу угорських племен через Карпати, який установлений на Воловеччині.

- Його постійно паплюжать через явно невдале місце розташування – у районі, де угорців практично нема – на Закарпатській Верховині, – каже Гаврош. – Тепер ця стела – епіцентр постійних скандалів, її час від часу обмальовують свастиками. Влітку ми всі з подивом дізналися про зупинену силовиками диверсію (на кордоні тоді затримали молодиків, які мали вибухівку та чіткий план підірвати угорську стелу на Верецькому перевалі), що планувалася на цьому місці. Можна собі уявити, які б це мало наслідки на фоні й так непростих відносин між Україною та Угорщиною.

Одне слово, пам’ятники повинні ставитися не тільки від чийогось великого бажання – треба враховувати всі чинники.

ЗНИЗУ ВІРШ, А ЗВЕРХУ – ЕПІГРАМА

- Влітку я був вражений ситуацією на Хустському замку. Там на замковій горі є місце, де поховали замордованих у березні 1939 року січовиків. Тепер там розташований меморіал загиблим героям. Надпис на пам’ятному знаку вандали розбили кувалдою, лишилося тільки кілька букв. Поряд міська влада поставила білборд із надписом «Хуст – столиця Карпатської України». Вандали слова «Карпатської України» залили фарбою. І все це перебуває в такому спаплюженому вигляді місяцями. Тобто усе, що може нагадувати пересічному туристові про значення Хуста як однієї зі столиць української державності, знищено.

Натомість майже на вершині, на видному місці красується величезна меморіальна плита угорському поету, автору угорського гімну Ференцу Кельчеї, з якої ми довідуємося, що він на честь Хустського замку написав епіграму – і подаються ці два рядочки. Це все традиційно обвішано віночками з угорськими триколорами. Невже в кількасотлітній історії Хустського замку не було постаті значнішої, як автор епіграми, до речі, абсолютно нічим не видатної?

Ситуація абсурдна ще й тим, що біля підніжжя замкової гори вже стоїть меморіальний знак із віршем цього ж поета Кельчеї про Хустський замок. Тобто, найвидатніша історична пам’ятка Хуста відкривається Кельчеї і ним же закінчується. Це при тому, що абсолютна більшість хустян навіть не чули про це прізвище (угорців у місті до 5%).

Та про Хустський замок написано десятки поезій і не тільки закарпатцями! То невже саме Кельчеї має бути тут двічі пошанований? З якого доброго дива?

А на тлі понівечених українських меморіальних знаків це викликає подив і обурення. Бо розумієш, що це все відбувається не спонтанно, а цілком продумано. Кому потрібні такі «мітки території»? – запитує письменник.

НАДМІРНА КІЛЬКІСТЬ СИМВОЛІВ ВИКЛИКАЄ ЗВОРОТНУ РЕАКЦІЮ

Таких випадків із пам’ятниками та меморіальними знаками – чимало, звертає увагу Гаврош.

- Наприклад, в Ужгороді є пам’ятний знак угорській революції 1956 року – його встановили на будівлі Ужгородського СІЗО, де короткий час перебували ув’язнені. Гаразд, це можна обґрунтувати – тут утримували угорський революціонерів, віддаймо їм честь. Але навіщо було встановлювати в місті ще кілька пам’ятних знаків цим подіям в Угорщині? Адже вони до історії Закарпаття чи Ужгорода стосунку не мають. Проте угорцям, очевидно, залежить, аби в Ужгороді було таких знаків побільше.

Так само у Мукачівському замку є кілька пам’ятних знаків на честь угорського національного поета Петефі. Знову ж таки – чого їх там кілька? Чи це різні організації ставлять? Хіба в одній історичній локації не досить однієї згадки? Адже в замку перебували сотні відомих людей, гідних ушанування, зокрема й десятки знаних поетів. Невже тепер треба всі мури замку заліпити їхніми меморіальними дошками? Мукачівський замок – у прямому сенсі обвішаний угорськими віночками. Він перетворився на якийсь фетиш для Будапешта. Але історія замку пов’язана з різними національностями. Це і литовсько-подільський князь Корятович, грек Іпсіланті, хорватка Єлена Зрінська (Ілона Зріні), ціле німецьке село під замком… Невже угорці не розуміють, що таке маркування угорськими символами викликає лише зворотню реакцію у більшості населення?

У тому ж Мукачівському замку багато що пов’язано, власне, з історією України. Наприклад, там знаходився кіш Українських січових стрільців, де вони проходили вишколи під час Першої світової війни. Але пересічному українцеві про це в замку нічого не розповість. Тут ви не знайдете меморіальної дошки чи кімнати про січовиків, які, до речі, разом із мадярами стримували росіян у Карпатах під час Першої світової.

ВРАЖЕННЯ, ЩО ЦЕ ВІД ЯКОГОСЬ БЕЗСИЛЛЯ…

- Аби ці меморіальні дошки та пам’ятники не викликали такого спротиву, вважає письменник, варто перестати плодити їх у такій кількості, і обов’язково розміщувати поруч із угорською українську символіку, - акцентує Гаврош. – І очевидно, що на це мала би реагувати влада. В усьому має бути розумна межа. На жаль, владі бракує не тільки інтелекту та знань, але й елементарної поваги до себе та власної національної гідності. Вона із задоволенням приймає фінансування з різних угорських програм, а потім боїться відмовитися від «культурних» подарунків на пам'ять. Тим паче, коли їх ще й безкоштовно встановлюють.

Ясна річ, що українцям ніхто не забороняє теж обвішати всі будинки і площі «мітками», але виникає питання: «А навіщо?». Українцям не потрібно «мітити» свою територію, вона й так – наша. Ми у себе вдома. А от угорцям залежить на тому, аби позначати цю територію своїми культурними символами.

Відтак, каже письменник, ця експансія створює враження якогось гарячкового безсилля, наче земля з-під ніг утікає, і людина починає хапатися за все, що трапиться під руку.

ТРЕБА НЕ ВІДОСОБЛЮВАТИСЯ, А НАВПАКИ – ШУКАТИ ТОЧКИ ДОТИКУ

- Власне, самі угорці пояснюють це дуже просто: це політика задля збереження своєї меншини на історичних землях… – висловлюю припущення.

- Ніхто більше не зробив для того, аби угорці масово покидали Закарпаття, ніж сам Будапешт. Такої еміграції, як в останні десять-двадцять років не було вже століття, – каже письменник.

Таке враження, що суспільна свідомість угорців «заморозилася» на відмітці 1919 року. Замість того, аби шукати точки зближення з українською більшістю, вони категорично стають в опозицію, зацементовуються в окремий анклав, начебто це їх врятує від асиміляції. Навпаки: невбудованість в українське суспільство тільки прискорює їхню еміграцію. Адже тут вони стають абсолютно чужими. І цифри еміграції красномовніші за будь-які аргументи їхніх лідерів.

Засилля цих угорських «міток» - не заради зближення. Задля зближення із культурою українців практично нічого не робиться: не перекладаються книжки, майже нема спільних культурних акцій… Наприклад, Берегівський угорський театр, який фінансується Україною, у місті, де половина мешканців не угорці, жодної вистави не показав українською мовою, хоча актори її знають. Хоч би з поваги до іншої половини міської громади, яка не володіє угорською. Просто треба усвідомити оцей крок назустріч. Як, до речі, вже усвідомили у церкві.

Я був вражений, що у Хусті у католицькій церкві у неділю священик веде службу українською мовою, хай із помітним угорським акцентом. Тобто, у церкві бачать, що угорців стає менше, вони виїжджають, і для них важливо, аби збереглася церковна громада. Тому ведуть служби зрозумілою для інших мовою. Раніше уявити таке в угорському костьолі було неможливо. А зараз це необхідність – інакше не зрозуміють і не прийдуть до храму. В Ужгороді, до слова, також ведуться служби українською в католицьких і навіть кальвіністських храмах – для змішаних родин. І це правильно, бо час змінюється і треба реагувати відповідно.

Тому угорцям варто просто зрозуміти, що відбувається в Україні. Національне гетто не врятує угорців. Українці – дуже толерантний народ, але і толерантний народ хоче почувати себе господарем у себе вдома.