Глава УГКЦ Любомир Гузар: 2008 рік – Рік християнського покликання

Текст повідомлення подаємо у повному обсязі:

«1. Життя людини дуже багатогранне. Хотілось би замислитись над усіма його аспектами, але це неможливо, тому в церковному, як і світському житті, ми присвячуємо окремі роки особливим темам, що їх уважаємо важливими для повнішого розуміння нашого життя в певний час. Так, рік 2007 ми присвятили темі молоді, бо в ньому мав відбутися Патріарший собор на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Роздумуючи над тематикою року, що минув, та над її важливістю, ми, Владики Української греко-католицької церкви, зібрані на Синоді у вересні – жовтні 2007 року, вирішили звернути особливу увагу вірних нашої Церкви на тему покликання. Вживаючи в щоденному спілкуванні слово «покликання», ми маємо звичайно на думці священичий і чернечий стани. Та й у наших церквах, коли молимось за покликання, також майже завжди вказуємо винятково на ці дві категорії. Не бажаючи жодним чином понизити дуже особливий характер покликань до священнослужіння й монашества, наш Синод мав на меті 2008 року звернути увагу Церкви на покликання в широкому значенні цього слова, тому окреслюємо його тему словами «християнське покликання», щоб охопити всі можливі роди покликань, якими Небесний Отець обдаровує своїх дітей.

2. Бажаю від імені єпископату Української греко-католицької церкви не тільки формально, офіційно розпочати 2008 рік як Рік християнського покликання, а й загально окреслити проблематику, яку охоплює ця тема. Передусім хочу звернути вашу увагу на ті численні роди покликань, відкритих для нас, на саме поняття покликання як Божого дару і нашої відповіді, яку ми повинні дати на Господнє запрошення. Крім того, доручаю єпархіальним і митрополичим комісіям в Україні та на поселеннях опрацювати цю широку тематику відповідно до їхніх завдань, щоб наприкінці цього благословенного року ми змогли отримати не тільки збірник із описом проведених заходів, а щось значно більше – своєрідний дороговказ, як ми повинні ставитися до свого покликання.

3. Тема покликання стосується кожного з нас особисто. Кожен із нас через своїх батьків отримав від Господа дар життя. Це означає, що ми народилися з Божої любові, що Він хоче, аби ми існували. І кожна людина як витвір Божої любові є неповторною, єдиною; кожна людина має призначення чи якесь особливе запрошення від Господа Бога посісти певне місце в людській спільноті і на тому місці за допомогою всіх інших Господніх дарів терпеливо виконати своє завдання, щоб почути від Нього слова: «Слуго добрий і вірний, у малому ти був вірний... увійди в радість пана твого» (див. Мт. 25,21). Такі Господні слова повинні бути заключним акордом нашого життя.

4. Господь Бог, Творець Всесвіту і кожної людини, заздалегідь, ще перед нашим народженням передбачає для нас якесь місце в житті людської спільноти, в тому просторі й часі, які Він вибрав для нас. Прекрасним прикладом цього є життя пророка Єремії, про якого кажуть: «Перш ніж ж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (див. Єр. 1, 5).

5. Тут також варто згадати про роль, яку в житті й покликанні кожної людини відіграють її батько та мати, бо вони також виконують своє дуже важливе покликання. Часом люди дещо легковажно ставляться до подружнього життя, як до чогось буденного, нецікавого, мовляв, людина одружилася, не стала кимсь важливішим – священиком чи монахом. Це неправильний підхід. Бути батьком чи матір’ю, а насамперед творити християнське подружжя – це вже покликання. Коли в християнській сім’ї народжується дитина, батьки повинні серйозно поставитись до того, що Господь доручає їм, цьому чоловікові й цій жінці, належно виховати цю дитину і допомогти їй у свою чергу пізнати своє покликання, докласти зусиль, аби вона усвідомила, що має в житті особливе місце, особливе завдання. Опрацювати проблематику глибокого усвідомлення власного покликання з боку батьків і виховання до покликання дітей запрошуємо Митрополичу комісію у справах сім’ї.

6. Відтак, підростаючи, дитина починає замислюватися над тим, що їй робити в житті, планує, як можна втілити свої бажання, свої ідеали. Вона може бути покликаною до священства, монашества чи, як найчастіше буває, до виконання безлічі інших завдань, що їх потребує людська спільнота, аби задовольнити всі свої оправдані потреби. Це немовби друга надзвичайно важлива фаза, коли людина приймає рішення щодо свого життєвого шляху. У цей період життя зроджується усвідомлення власної гідності, вартості як повноцінного члена людської спільноти, як когось, кому доручено виконати особливе завдання, що його ніхто інший не виконає. На цьому етапі важливо зрозуміти, що це не вибір способу заробітку грошей, а щось значно глибше й цінніше, що, з одного боку, приносить людині задоволення, а з іншого – дає змогу виконати те завдання, яке приготував для неї Господь. Цією дуже широкою проблематикою повинна зайнятися Комісія у справах молоді.

7. Питання покликання не можна вважати закритим, коли людина вже вибрала якийсь життєвий шлях і починає ним іти. Покликання – це виклик, який потрібно гідно прийняти, довести до завершення, відповідно до тої людської гідності, якою Господь її наділив. Його треба виконувати витривало, не „перескакуючи” легкодушно з одного шляху на інший, особливо якщо це впливатиме на буття інших людей. Над цією темою має попрацювати Комісія у справах мирян.

8. Проблематика покликання охоплює все життя народу й Церкви. Це велике поле, на якому відкривається безліч можливостей соціального служіння Церкви, праці для спільноти, що може виявлятися в різноманітний спосіб і в різних професіях. І кожне це завдання, хоч би яке воно було – більше чи менше помітне – важливе для гармонійного задоволення всіх потреб спільноти. Цю ділянку, крім вищевказаних комісій, доручаємо Комісії у справах культури.

9. Освіта, наука, культура в широкому розумінні створюють атмосферу здорової спільноти, в якій задоволені всі основні потреби людського життя. У зв’язку з тим, що кожна людина здійснює своє завдання на широкому тлі спільноти, потрібно залучити до роботи Комісію «Справедливість і мир», яка б розглянула стосунки людей як членів суспільства і носіїв права.

10. Отже, покликання – це надзвичайно широка тематика, навіть якщо розглядати її лише в рамках життя мирянина. Безумовно, тут треба згадати про ще один важливий елемент – покликання мирянина освячувати світ. Над цим повинна працювати комісія, яка вчить нас глибше пізнавати правди нашої віри – Комісія в справах катехизації, а також відділ, який займається виробленням богословського розуміння нашого існування, його походження й мети на підставі Божого об’явлення.

11. Словом, перелічені комісії в тісній співпраці повинні створити образ того шляху, що ним ми мали б рухатися вперед і досягати такого стану, в якому знайшли б себе, зрозуміли своє місце й усвідомили, що здійснюємо своє покликання для служіння ближнім. Здається, досі нам бракувало такого розуміння зазначеної теми, змісту життя людей, яких ми називаємо мирянами.

12. Крім «життя у світі», є ще два види покликання, опрацьовані значно краще. Перше – покликання до священства. Це особливе покликання від Господа для служіння спільноті. Священик покликаний не тільки на те, щоб освячувати свою душу, а передусім щоб служити людям. Для розуміння цього покликання священик має бути солідно підготовленим: прагнути духовного зростання, мати відповідний рівень освіченості, поглиблювати свою культуру. Зі свого боку, люди, яким він служить, повинні розуміти цінність священства, виявляти до цього стану життя відповідну пошану, заохочувати й підтримувати в їхніх стараннях тих молодих людей, у яких виявляє себе покликання до священства. План плекання священичих покликань, виховання їх до всебічної зрілості, підтримка їх у належному сповненні священнослужіння доручаємо Комісії в справах освіти і життя священика.

13. Крім покликання до священства, Господь Бог кличе душі в особливий спосіб бути свідками життя з Богом і в Бозі. Це монахи, монахині – люди, які публічно через свої обіти заявляють, що вони бажають бути носіями чеснот, дуже важливих для християнського життя і будування християнської громади. Таке покликання має два аспекти. З одного боку, це праця над собою, щоб євангельські правди якнайкраще здійснювалися в житті даної особи. А з другого боку, щоб через молитву і виконання євангельських правд служити прикладом для цілої громади, освяченням через молитву, зразком через боговгодне життя. Інколи люди впевнені, що жити побожно, виконувати всі Божі заповіді неможливо. Богопосвячене життя, яке відповідає певним правилам окремої монашої спільноти, має переконати людську спільноту, що євангельські заповіді не є понад наші сили, що ми можемо їх здійснювати – звісно, з Божою допомогою. У прадавній традиції нашої Церкви богопосвячені особи уважаються немовби самим серцем християнської громади. Забезпечення належного трактування покликання до богопосвяченого життя на всіх рівнях нашої церковної громади та підтримку в здійснюванні цього покликання доручаємо опіці Комісії в справах монашества.

14. Замислившись над різними аспектами християнського покликання, думаю, що кожен із вас тепер зрозуміє, чому єпископи Української греко-католицької церкви, зібрані на Синоді, вибрали цю тему на рік, що сьогодні починається. Тому просимо всіх Вас, шановні й дорогі члени нашої Церкви, більше й глибше застановлятися над змістом і важливістю розуміння християнського покликання та усердно молитися, щоби Божі дари покликання, так щедро розсипані в нашому народі, приносили належний плід. Нехай ніхто з нас не злегковажить у собі чи в ближньому цей Божий дар. Різні комісії, які ми перерахували вище, та всі інші, які займаються різними аспектами нашого церковного й суспільного життя, своєю відданою працею підтримувати всі заходи, які будуть служити, щоб від початку свого життя і аж до його завершення ми могли якнайкраще поблагодарити Бога за Його дар покликання, послужити ближньому й освятити власні душі і світ навколо нас».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати