"Ужгородський книжковий Миколай" більше не проводитиметься?

Здається, нарешті книжковий ярмарок в Ужгороді знайшов свій формат. Тим сенсаційніше прозвучала на підсумковій прес-конференції заява організаторів, що „Ужгородський книжковий Миколай” проводився... востаннє.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Усе почалося сім років тому, коли троє творчих людей (художниця Одарка Долгош, письменниця Галина Малик та один ужгородський журналіст) повертались зі Львівського форуму видавців додому. Дорога була довгою, мікроавтобус тісним, тож аби було, чим зайняти мізки, свята трійця вирішила організувати книжковий ярмарок в Ужгороді.

Потреба в цьому була колосальна. Української сучасної книжки не можна була знайти в закарпатських книгарнях, а приїзд відомого письменника з Києва чи Львова був справжньою дивовижею. Аби розірвати це зачароване коло, і був придуманий книжковий ярмарок напередодні дня святого Миколая з чудовим гаслом: „Зроби собі подарунок на Миколая”.

До своїх нечисленних лав ентузіасти підключили директора Закарпатської обласної універсальної бібліотеки Людмилу Григаш і перший ярмарок відбувся уже через півтори місяці. І хоча він був лише обласним, але справив ефект бомби. Виявляється, в Ужгороді чимало справжніх прихильників книжки.

Наступного року ярмарок перекочував з обласної бібліотеки до економічного факультету. Ще через рік – до обласного музично-драматичного театру. А останні два роки вже осів у спорткомплексі „Юність”, де для нього – таки найсприятливіші умови.

ТРОХИ СУЧАСНОСТІ

За ці сім років змінився не тільки „Ужгородський книжковий Миколай”, але й ситуація з українською літературою на Закарпатті. У книгарнях з’явилася українська книжка. В Ужгороді навіть виникла спеціалізована дитяча книгарня „Книголюбчик”, в якій 90% -- сучасної української книжки. (Інша річ, що ціни у крамницях на третину вищі за видавничі. Але це вже вина законодавства).

Завдяки „Книжковому Миколаю”, в Ужгороді побували знакові постаті сучасної літературного процесу – Ігор Римарук, Василь Шкляр, Марія Матіос, Юрій Винничук, В’ячеслав Медвідь, Костянтин Родик, Дмитро Стус, Павло Вольвач, Андрій Курков та багато інших. У непрохідних карпатських гущах було таки пробито „літературну” дорогу.

Ужгород не тільки побачив тих, хто творить обличчя української літератури, але й себе показав перед ними. Звідси й пожвавлення літературних контактів з Києвом та Львовом, поява закарпатських імен в літературних часописах і нарешті – вихід книжок наших авторів за межами області. Закарпаття потрохи входить в сучасний контекст української літератури. Причому доволі яскраво і самобутньо. І в цьому теж заслуга „Ужгородського книжкового Миколаю”.

Ярмарок виховав і свого шанувальника. Два його дні позначають червоним олівцем у календариках усі закарпатські книгомани. А на цьогорічному ярмарку довелося зустрітися з шанувальником книги аж із Тернополя, який приїхав, аби закупитися свіжою закарпатською книжкою.

Значення „Книжкового Миколаю” за сім років зрозуміли всі. Видавництва спеціально до ярмарку видають новинки. Навіть ті, хто раніше бойкотував виставку, тепер неодмінно виставляють свою продукцію. Бо при зруйнованій мережі книгорозповсюдження -- це єдина можливість показати свій доробок за рік усім бажаючим.

Влада теж зрозуміла значення ярмарку, ставши одним із його організаторів і спонсорів. Таким чином „Ужгородський книжковий Миколай” став щорічною культурною подією всеобласного значення. Адже ярмарок не обмежувався тільки точковим місцем проведення. Його акції відбувалися у вузах, бібліотеках і навіть школах Ужгорода. Одного разу „Книжковий Миколай” завітав і до Мукачева.

Здавалося би, жити йому і процвітати. Аж тут така несподівана заява...

ТРОХИ МАЙБУТНЬОГО

Є таке поняття „втома металу”. Навіть залізо втомлюється, а що вже казати за людей? Ті кілька ентузіастів, які звалили на свої плечі неймовірно важку ношу, звичайно, приросли прихильниками. Але все-одно основний тягар лягав на активістів громадської організації „Нова форма” та працівниць обласної бібліотеки. Працюють усі ці роки вони за „дякую”. А організація такого великого дійства потребує два-три місяці впертої і виснажливої роботи. Для прикладу, в рамках останнього ярмарку відбулося три десятки заходів, які треба організувати!

Ясна річ, що рано чи пізно ентузіазм вичерпується, сили виснажуються, а враховуючи, що творчі люди потребують енергетики ще й на власну творчість, криза – неминуча.

Останній ярмарок дався організаторам уже з надзусиллями. Стало зрозуміло, що ярмарок потребує змін. У першу чергу --організаційних. Тому по успішному завершенню шостого „Ужгородського книжкового Миколаю” і була озвучена заява, що семирічний бренд шукає нових господарів.

Спостерігаючи розгублені обличчя видавців і журналістів, які справді шкодували, що у них „відбирають” свято книжки, не варто впадати у відчай. Бо куди більші обласні центри не витягують на помітну подію всеукраїнського масштабу. І „Книжковий Миколай” був тут якимось незрозумілим винятком. У перші роки він навіть входив у сімку найбільших українських ярмарків, конкуруючи з Києвом, Львовом та Харковом.

Але нині книжкові виставки проводяться чи не в усіх областях, тож статус „Ужгородського Миколаю” автоматично знизився. А після того, як у Києві стали проводити свій книжковий „Миколай” – передріздвяні продажі книжок, нашого ярмарку позбавили навіть тематичної „родзинки”.

Таким чином ужгородський ярмарок повільно еволюціонував із всеукраїнської події до обласної, що в ніякій мірі не применшує його значення для Закарпаття. Він обростав цікавими супутніми заходами. Наприклад, змагання на кращого юного читача „Розкажу Миколаю, що я читаю”. Або цього року вперше провели конкурс на кращу сільську бібліотеку.

Таким чином заява організаторів дозволяє логічно завершити еволюцію „Ужгородського книжкового Миколаю” у, наприклад, щорічну обласну книжкову виставку. Проводити її можна у сприятливішу пору року – наприклад, у квітні чи травні. Або прив’язавши до якоїсь конкретної дати – День поліграфіста чи День української писемності.

Замість двох днів така подія могла би тривати день, зберігши головну свою суть – показати, що видали закарпатці за рік. Ясна річ, з можливістю продажу для бажаючих. А організатором обласної книжкової виставки могло би виступати управління культури облдержадміністрації та обласна бібліотека. І на це достатньо би було тих грошей, які щорічно виділяла влада на „Ужгородський книжковий Миколай”.

Адже чимало витрат вдалося би уникнути. Зокрема, пов’язаних з приїздом та утримуванням гостей. Адже літературні зустрічі нині в Ужгороді стали нормою. І цьогорічні приїзди Юрія Андруховича чи Тараса Прохаська уже не сприймається за сенсацію. Ба більше, в рамках ярмарку зустрічі з авторами не викликають потрібної уваги, бо невеликий прошарок закарпатських бібліоманів розпорошений між різними акціями.

Таким чином обласна книжкова виставка могла би сконцентруватися на двох складових – показ-продаж закарпатської книжки і єдиний на Закарпатті книжковий конкурс, який організатори „Ужгородського книжкового Миколаю” заповзялися проводити і надалі.

Зрозуміло одно: після семи років ужгородського ярмарку – пустки не залишиться. Бо є і ті, хто хоче показати видані книжки за рік, і ті, хто хоче їх побачити.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати