Роботи з проектування кінотеатру розпочались у 1930 році. Перша ітерація креслень за підписом Людовіта Оелшлеґера датована листопадом цього року. Згідно з ними будівля мала виразну архітектоніку так званого кристалічного експресіонізму та архітектурні деталі, притаманні цьому стилю — чітке ритмічне членування, суцільне вертикальне засклення сходовї клітини на всю висоту будівлі, вікна-ілюмінатори, сегментовані шпросами площини вікон, металеві щогли-флаґштоки тощо.

Перший варіант проекту міського кінотеатру та бібліотеки в Ужгороді. Креслення цокольного поверху

© Державний архів Закарпатської області

Перший варіант проекту міського кінотеатру та бібліотеки в Ужгороді. Фасад будівлі, фронтальний та повздовжній розрізи
© Державний архів Закарпатської області

Перший варіант фасаду міського кінотеатру в Ужгороді

© Державний архів Закарпатської області

Остаточний варіант фасаду міського кінотеатру в Ужгороді
© Державний архів Закарпатської області

Відповідно до фінального проекту, міський кінотеатр разом з будівлею міської бібліотеки складав єдиний комплекс. Наскрізний прохід через будівлю з’єднувався з Пасажем Баті. В проході ліворуч, на першому поверсі, розміщувались 10 крамниць, кожна з яких була обладнана окремим входом з пасажу та однією вітриною. Праворуч в проході, по всій довжині першого поверху будівлі, було облаштовано панорамну фальш-вітрину.

Фрагмент креслення з розгорткою фасадів ряду крамниць та порталом чільного фасаду
© Державний архів Закарпатської області

 


Автор проекту кінотеатру 

Людовіт Оелшлеґер (чеськ. Ľudovít Oelschläger) — відомий чехословацький архітектор угорського походження. Угорське ім’я — Lajos Őry. Народився у місті Кошиці у 1896 році. Найвідоміші роботи — синагога та єврейська школа у місті Кошиці, кошицький кінотеатр Slovan, санаторій в Татранській Полянці, міська ратуша в Михайлівцях, будівля торгової та промислової палати в Кошицях, кінотеатр Capitol в Михайлівцях, кінотеатр Scala у Мукачеві тощо. В Ужгороді спроектував ряд наступних будівель — міський кінотеатр, єврейський культурний центр зі школою, міський басейн, будівлю водогону.

У 1920-ті роки місто Кошиці стало одним з європейських центрів розвитку культури. То був період національного піднесення, часи розбудови новоутвореної держави — Чехословацької республіки, що, звісно, позначилось і на одному з найбільших її міст. Митці, архітектори, філософи, письменники та актори мали на меті створити образ сучасної країни. Їм вдалось поєднати актуальні європейські тенденції, аванґардне мислення з національними особливостями, ідентичністю країни та міста зокрема.

Так виник термін «кошицький модернізм», що охоплює різні види образотворчого мистецтва, архітектуру, філософію та літературу. Творчі люди вільно пересувались Європою, вчились, обмінювались ідеями та мали змогу втілювати свої прогресивні проекти, які активно підтримувала і реалізовувала молода держава.

Саме таким і був цей етап життя видатного кошицького архітектора Людовіта Оелшлеґера. Одразу після закінчення навчання в Угорському королівському технічному університеті в Будапешті Оелшлеґер отримав практичний досвід роботи в архітектурних бюро Берліна, Мюнхена, Штутгарта та Будапешта. Це був період не лише навчання, а й формування власного стилю, який був високо оцінений перемогою в міжнародному архітектурному конкурсі на проект торговельної академії в Мукачеві у 1924 році. 28-річний архітектор відкриває під час реалізації проекту власне бюро в Мукачеві, а згодом філію в Ужгороді.

Будівля торговельної академії (ліворуч) та кінотеатр Scala (праворуч) у Мукачеві
© Magyar Nemzeti Levéltár

У тому ж 1924 році на прохання родини Людовіт Оелшлеґер повертається до рідного міста Кошиці і на хвилі першого успіху продовжує отримувати як державні, так і приватні замовлення — переважно на території Словаччини та Підкарпатської Русі, а згодом Угорщини. Внаслідок історичних колізій нам пощастило мати на Закарпатті кілька робіт архітектора. В Ужгороді, Мукачеві, Берегові та Виноградові можна прослідкувати професійне становлення архітектора, формування його власного стилю і відповідність до сучасних світових тенденцій в архітектурі.

Фасад (ліворуч) та інтер’єр (по центру) будівлі торгової та промислової палати, а також синагога (праворуч) у місті Кошице
© Wikimedia Commons

У проектах другої половини 1920-х років відчувається захоплення мотивами архітектури Сходу, а також східнословацьким ренесансом та романським стилем. На характерних для Оелшлеґера звужених донизу колонах часто зустрічаються спіралевидні канелюри, як і на колонах романських. Сполучені напівциркульні вікна, двері з контрасними світлими обрамленнями, стилізовані мерлони у вигляді скруглених зубчиків на даху — тут можна прослідкувати паралелі як з романською архітектурою, так і зі східною.

Поступово архітектор відмовляється від надмірної, подекуди казкової, стилізації, і переходить до актуальних для 1930-х років стриманих силуетів. Так у 1932 році Оелшлеґер завершує роботу над міським кінотеатром Ужгорода.


Будівництво кінотеатру

Будівництво кінотеатру та бібліотеки розпочалось 1931 року на замовлення магістрату міста Ужгород. Завершено у 1932 році. Загальний кошторис будівництва складав 5,3 млн чеських крон.

Головним підрядником було будівельне підприємство інженерів Гуґо Кабоша та Золтана Орото (Ing. Hugo Kabos a Ing. Zoltán Arató) — давній партнер Оелшлеґера, з яким реалізовано більшість проектів архітектора по всій території Чехословацької Республіки.

Столярні роботи, виготовлення вікон та дверей, фурнітури та замків, а також скляні роботи виконувались підприємством Симона Шпіри (Simon Spira) з Мукачева. Металеві двері та вікна виготовлялись із нікелевої бронзи — спеціального сплаву міді, в якому основним легуючим компонентом є нікель. Нікелева бронза характеризується високою корозійною стійкістю та добрими механічними властивостями.

Всі електромонтажні роботи, виготовлення неонової вивіски, зовнішнього неонового освітлення та інтер’єрних систем освітлення було доручено фабриці світильників Адальберта Ріхтера (Adalbert Richter Beleuchtungskörperfabrik) з міста Їржіков. Угоду між фабрикою та магістратом міста Ужгород було укладено 25 лютого 1931 року.

Ескізи освітлювальних приладів для кінотеатру
© Державний архів Закарпатської області

Світильники виготовлялись за індивідуальними ескізами Оелшлеґера. Плафони світильників були зроблені із алебастрового скла, а також з опалового скла, виготовленого з криоліту. Коефіціент пропускання світла становив 92%, що підтверджували сертифікати Празького університету. Металева фурнітура світильників виготовлялась або з полірованої латуні або з латуні, вкритої методом гальванізації сріблястим матовим шаром. Ці ексклюзивні світильники збереглися в інтер’єрі будівлі до нашого часу і становлять неабияку культурну цінність для громади міста.

Вивіска з написом KINO відповідно до угоди мала бути виготовлена зі змонтованих на щиті неонових трубок, що дають синє або червоне світло. Висота літер напису становила 100 см. Ця вивіска, на жаль, не збереглась до наших днів.

Вздовж нижньої частини блоку двох верхніх поверхів, в спеціальному жолобі, було прокладено стрічкове неонове освітлення загальною довжиною 21,5 м. Колір планувався також синій або червоний.

Контрактом з фабрикою Адальберта Ріхтера також було передбачено виготовлення 4 настінних електричних годинників з циферблатом діаметром 25 см — 3 годинники для кінотеатру та 1 для бібліотеки. Ще один годинник більшого розміру — діаметром 40 см — планувалось вмонтувати на фасаді першого поверху кінотеатру.

Міський кінотеатр в Ужгороді після завершення будівництва
© Technická práce v zemi Podkarpatoruské 1919-1933. Redaktor: Ing. Jaromír Musil. — Odbor Spolku československých inženýrů v Užhorodě, 1933


Архітектура будівлі

Будівля кінотеатру «Ужгород» побудована в стилі експресіонізму. Триповерхова споруда характеризується бездоганними пропорціями, прямими лініями та кутами. За архітектонікою проект можна було б віднести до функціоналізму. Проте Людовіт Оелшлеґер додає вишуканої люксовості фасаду ужгородського міського кінотеатру, використавши смуги з великих, щедро вкритих емаллю, кахлів. Цей декоративний хід, до того ж, візуально підкреслює стрічковість вікон на споруді та оптично розширює фасад. На підсвідомому рівні глянцева структура матеріалу нагадує нам блискучі поверхні бродвейських театрів, ультрасучасний голівудський шик 1930-х. Такий декор не притаманний мінімалістичному функціоналізму.

Міський кінотеатр в Ужгороді на початку 1930-х років
© Magyar Nemzeti Levéltár

Експресіонізм — стиль архітектури, що виник і сформувався в перші десятиліття XX століття. Візуальне втілення експресіонізму відповідає назві — зображення яскраво виражених емоцій або підкреслене використання можливостей нових технологій. Тому можна виокремити два магістральних напрямки цього стилю. Ранній органічний — округлі лінії та натхнення від природних форм. Та більш пізній кристалічний — строгий і мінімалістичний, в якому, тим не менше, архітектори практикують використання декору на фасаді. Саме в 1920–1930-х почалося масове виробництво якісної фасадної цегли, сталевих архітектурних елементів та гартованого скла. Технологічність цих матеріалів підкреслювала модерновість споруд та додавала будівлям певного шику.

Горизонтальні смуги стрічкових вікон, підтримані контрасними смугами кахлів на фасаді, робили будівлю динамічнішою. Такий прийом оптично компенсовував значні розміри будівлі, особливо це помітно в діагональних проекціях. Тут відчувається вплив архітектури американської школи стрімлайну, де смуги — так звані speed lines — імітують повітряні потоки в аеродинамічній трубі. Дашок вхідного порталу також нагадує аналогічні архітектурні елементи, характерні для архітектури стрімлайну США. Зокрема, такі дашки у вигляді брів характерні для будівель цього стилю в Маямі, де вони і носять таку назву — eye brows. Зважаючи на те, що вказані вище декоративні елементи в Новому світі інспіровані епохою розквіту джазу та кінематографу, вони цілком вписуються і у функціональну концепцію будівлі кінотеатру в Ужгороді.

Рафінованості стилю ужгородського кінотеатру досягнуто завдяки панорамним вітринам першого поверху та оздобленню смугами емальованих глянцевих кахлів простінків стрічкових вікон та надвітринного простору. Все це надає кінотеатру фешенебельного вигляду. Цоколь, колони та портал будівлі — з травертину. Стильні художні деталі — напівкруглий балкон, металеві флагштоки, бронзові двері тощо — ці елементи довершують ретельно продуманий експресіоністичний ансамбль.

Всі кути будівлі та елементи фасаду кінотеатру оздоблені кам’яними андезитовими пластинками. Це візитівка всіх будівель чехословацької доби в Ужгороді. Хоча вони і виконують виключно ужиткову функцію — армування вразливих до механічних пошкоджень частин будівлі, проте додають довершеності образу будівлі.

Особливе естетичне задоволення для архітектурних гурманів — комбінація текстур фасаду. Суперглянцеве покриття кахлів та матова тонована штукатурка зі склокрихтами дрібної фракції створювали неперевершену гру світла.

кінотеатр Ужгород

Міський кінотеатр в Ужгороді. Поштівка 1933 року
© Zempléni Múzeum

На прикладі будівлі міського кінотеатру в Ужгороді можна аналізувати основні засади сучасної архітектури та модернізму, які сформулював французький архітектор Ле Корбюзьє наприкінці 1920-х років:

  1. Колони-опори. Завдяки ним перший поверх фасаду візуально здається легшим і наче відірваним від землі.

  2. Вільне планування. Технологія залізобетонних конструкцій дає можливість вільного планування всередині будівлі. В даній споруді – проект великого простору глядацького залу.

  3. Плаский дах-тераса. У забудові архітектури модернізму – символ аванґардності та функційності.

  4. Стрічкові вікна. Архітекторами того часу, зокрема в школі Баугауз, було обчислено, що горизонтальні вікна дають більше світла, ніж вертикальні. Такий принцип проектування вікон вважався ультрасучасним та раціональним у 1930-х роках. Оелшлеґер підкреслив цю концепцію, візуально об’єднавши віконні ряди мінімалістичним декором з кахельних смужок.

  5. Вільний фасад. Завдяки залізобетонним конструкціям та колонам використано можливість спроектувати на фасаді кінотеатру великі вітрини та декоративний портал центрального входу, обрамлений травертином.


Негативний радянський вплив

В радянський період будівля кінотеатру зазнала значних змін. Найбільша втрата — майже повне зникнення з віконних простінків вишуканих кахлів. Елегантний та візуально легкий металевий дашок вхідного порталу було замінено невдалою бетонною копією. Разючу різницю в якості роботи чехословацьких та радянських будівельників видно неозброєним оком — бетонний дашок вже давно почав руйнуватись та осипатись, натомість всі кути 85-річної будівлі армовані андезитом і перебувають у відмінному стані.

Вигляд будівлі кінотеатру станом на 1993 рік
© Петро Сарваш, Ігор Бровді. Pro Urbe

Також за «совєтів» постраждали панорамні вітрини чільного фасаду — легкі та майже невидимі рами замінено громіздкими конструкціями з імпостами та сегментацією шпросами верхньої частини вітрин. Вітрини лівої частини фасаду, де розміщувалась бібліотека, зберігали певний час свій початковий вигляд. На частині стрічкових вікон та балконних дверях з’явились недолугі грати. Колись повністю скляні з бронзовою обв’язкою двері вхідного порталу отримали в нижній частині неякісні дерев’яні тафлі, які виглядають чужорідно і не передбачені конструкцією дверей.

В цей же період праворуч від будівлі було зведено невелику прибудову, що не зовсім вдало повторювала оригінальний стиль кінотеатру. Цю псевдоісторичну споруду, де у свій час розташовувався магазин «Діамант», реконструйовано у 2014 році. Зараз вона набула рис сучасної архітектури і кінотеатр позбувся її негативного впливу, залишившись у власній стилевій чистоті.

Реконструкція первісного вигляду

Завдяки архівним матеріалам, оригіналам креслень кінотеатру та старим світлинам будівлі, нам вдалося реконструювати первісний вигляд кінотеатру та розробити його тривимірну модель. Ці візуалізації демонструють як виглядала споруда до радянських перебудов та занепаду кінотеатру на сучасному етапі.

Реконструкція первісного вигляду будівлі кінотеатру
© Uzhhorod Modernism

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Сучасний стан

На сучасному етапі для будівлі кінотеатру продовжились негативні тенденції, що розпочались в радянські часи. Зараз шедевр експресіонізму Оелшлеґера перебуває у вкрай жалюгідному стані.

Деякі приміщення будівлі перебувають в комерційній оренді, що не могло не позначитись на її стані — оригінальні бронзові двері та частину травертинового облицювання брутально знищено. Травертинову колону та вхід ліворуч від центрального об’єму цокольного поверху зашито дешевими вивісками та банерами закладу швидкого харчування. Вітрини обабіч вхідного порталу наглухо завішено рекламними банерами. Замість панорамних вітрин лівої, «бібліотечної» частини фасаду, встановлено металопластикові вікна, які додатково ще й загратовано.

Сучасний стан кінотеатру «Ужгород» 
Вигляд станом на 7 березня 2017 року

Найбільшу праву частину комплексу, де розміщений кінотеатр, у 2012 році попередньою міською владою передано у приватну власність. Цей момент став точкою відліку повного занепаду кінотеатру. Періодом руїни.

Основна маса людей на пострадянському просторі не привчена до сприйняття архітектури або зовсім позбавленої декору, або тієї, що використовує експресіоністичні форми декору. До того ж обшарпана сіра будівля зі здертими ще в радянські часи кахлями виглядає зараз дійсно безлико. Кінотеатр через занедбаність нині схожий на взірець неякісного радянського будівництва. Відтак не всі усвідомлюють цінність архітектури ужгородського кінотеатру.

Слід зазначити, що кінотеатр є частиною комплексу забудови Замкової гори, який має статус пам’ятки місцевого значення. Комплекс розташований на ділянці, окресленій вулицями Корзо та Підградською, площею Корятовича та Ботанічною набережною. Статус об’єкту культурної спадщини надано Рішенням ОВК № 35 від 05.02.1980. Охоронні номери пам’ятки: 090003 / 1-М.

Сьогодні кінотеатру «Ужгород» — яскравому витвору Людовіта Оелшлеґера — загрожує знищення приватним власником. Втім є й інший шлях — хоч, на жаль, не всі деталі екстер’єру та інтер’єру споруди повністю збережено, але будівлі ще можна повернути первісний вигляд. Будемо сподіватись, що здоровий глузд власників будівлі переможе і будівлю буде відреставровано та відновлено її початкове функціональне призначення — з дотриманням всіх необхідних технологій. В інакшому випадку за громадою міста Ужгород завжди залишається право примусово повернути занедбану пам’ятку архітектури у власність міста, що чітко і однозначно передбачено Законом про охорону культурної спадщини.