Оборона Карпатської України. Мукачівський напрямок (ФОТО)

З українського боку найбільш детально цей період описаний у записах редактора газети «Нова Свобода» Василя Гренджі-Донського. В його щоденнику «Щастя і горе Карпатської України», який письменник вів із 7 жовтня 1938 р. по 8 серпня 1939 року, відображені події, пов'язані зі становленням і крахом  Карпатської України на протязі десятимісячного періоду, описані бої, що їх вели січовики навколо Хуста та в інших місцях.

Між тим збройний захист кордонів Карпатської України, яка до 15 березня була частиною федеративної Чехословацької Республіки, крім нечисленних та погано озброєних загонів «Карпатської Січі», здійснювали й прикордонники та бійці чехословацької армії, значну частину яких складали закарпатські українці. Запеклі прикордонні бої проходили й на Мукачівщині. 

Ще у ніч з 13 на 14 березня регулярна угорська армія атакувала кордони Карпатської України в районі Мукачева. Бої розпочалися з нападу на село Підмонастир. Наступ в цьому напрямку для угорців був пріоритетним, адже, захопивши долину Латориці, вони розрізали територію Карпатської України навпіл. Напередодні, о першій годині ночі, за наказом командувача Мукачівського гарнізону полковника Бельді угорські вояки несподівано перейшли новий кордон і безшумно зайняли приміське село Підгоряни, що знаходиться на лівому березі Латориці та Сорочу гору (212 м), що домінує над долиною. Захоплений зненацька невеличкий гарнізон прикордонників, спротиву не чинив. 

О 6-й ранку мадяри спробували повторити свій успіх і у Підмонастиря, але були помічені патрулем захістників кордону. 

Ось як описує цей день один із прикордонників Богуміл Поспішил: - «…я заступив на патрулювання з Ладиславом Кагунем. Інші 17 членів нашої застави відпочивали у монастирі. Військовим, згідно попередніх угод з угорцями, на кордоні бути  було заборонено, тож найближчі наші частини знаходилися у Кольчині. 

Невдовзі я побачив, як зі сторони Росвигова, ховаючись у рівчаках вздовж дороги, до нас наближається підрозділ угорських вояків. До них залишалося лише декілька сотень метрів. У нас не було жодного зв’язку з командуванням, і ми не знали, що відбувається у світі. На наші запитання щодо їхніх намірів, офіцер прокричав, що це позапланові навчання. Аж раптом, наблизившись до нас, угорці відкрили вогонь з рушниць…»

Прикордонники встигли укритися за стінами монастиря. Так як останні місяці на кордоні проходили під постійними провокаціями з угорської сторони, весь склад застави відпочивав одягненим і тому для зайняття бойових позицій біля вікон і стін часу знадобилося небагато. Угорські солдати з великою чисельною перевагою кинулися у наступ, та прикордонники, під командуванням головного інспектора митної служби Досталка успішно захищалися, в першу чергу використовуючи гранати. П’ятеро добровольців-кулеметників (Сватек, Барта, Рада, Кагунь і Поспішил) зайняли позиції на винограднику вище монастиря і звідти обстрілювали ворога. Підрозділ, до якого входило менш ніж 20 бійців, вміло використовуючи товсті стіни і башти монастиря як укриття, стримував понад шість годин наступ цілого угорського батальйону! Близько 9:00 від Мукачева підійшов бронепоїзд, який розпочав розстрілювати монастир зі своїх гармат. Лише після кількагодинного артобстрілу, коли нависла загроза повного оточення і руйнування монастиря, а його захисники, використавши останні набої, вже готували багнети для рукопашного бою, вирішили відступити. На ар'єргард, що з виноградників прикривав відхід основної групи до останнього набою, угорці влаштували справжнє полювання. Практично всі члени підрозділу StOS вийшли з цього бою пораненими чи контуженими, двоє бійців загинули.  

Втрати угорської сторони не відомі, але оцінюються в кілька десятків людей. 

Вирвавшись із оточення, після дванадцятигодинного важкого переходу засніженим хребтом, виснажені і голодні дісталися прикордонники до поліцейської дільниці в селі Пузняківці, де зустріли свого командира з іншими бійцями. Наступного дня через Порошково і Перечин вони з’єдналися у Малому Березному з відступаючими частинами 12-ї дивізії і  вийшли до Словаччини, де були роззброєні. 

Інцидент біля Мукачівського монастиря став лише першим збройним зіткненням, що спалахнули по всьому кордону. Запеклі бої цього дня точилися і в інших населених пунктах Мукачівщини, де пліч-о-пліч тримали оборону й українці у складі чехословацьких прикордонників, й місцеві січовики (Вегеш М., Карпатська Україна). Зокрема між 6 і 7 годинами ранку почалась атака мадярів в напрямку сіл Горонда – Страбичово, а також на східну частину села Чомонин… З мадярського боку перевага військових була в 4 рази, і це не враховуючи велику кількість терористів. Оборону в Чомонині очолював командир взводу Заїчек, у Страбичові – старший стражмістр Волни, а у Горонді – стражмістр Раділ. Взаємодія між ними була такою, що позиції вдалося утримувати цілий день і тільки відсутність боєприпасів заставила їх надвечір відступити за Латорицю.

Угорці зазнали великих втрат  в районі сіл Лавки, Пістрялово і Ромочевиця. 80 угорських кавалеристів, які перейшли в наступ на село Лалово, теж були відкинуті назад.   

Після важкого здобуття монастиря на Чернечій горі, угорська бригада долиною Латориці повільно вирушила на північ, де ввечері у Чинадійова була зупинена багнетною атакою 3-ї роти 36-го піхотного полку. Героїчний опір прикордонників дозволив зайняти оборонні позиції розташованому у Сваляві першому батальйону 36-го полку і українським добровольцям-січовикам. Ці сили два дні блокували вузький прохід долиною, що дозволило евакуювати зі Сваляви всіх цивільних осіб, що побажали виїхати з Карпатської України. У бою піхотинцям вогнем своїх кулеметів і танкових гармат суттєву підтримку надали підрозділи розвідувальної роти 12-ї дивізії.

15 березня у Хусті була проголошена незалежність Карпатської України, та вже о 17-й годині надійшла звістка про вступ німецьких частин у Прагу. З цього часу чехословацькі війська практично припинили активні бойові дії і зосередилися на евакуації з території Закарпаття. 

В результаті евакуації Карпатську України покинули 12 тисяч військових, разом із військом в еміграцію відправилося не менше 40 тисяч людей, зокрема й українська інтелігенція та середньо шкільна молодь. 

Слабоозброєна Карпатська Січ опинилася віч-на-віч перед переважаючими силами угорців, які, подолавши героїчний опір,  встановили свою владу.

Незважаючи на поразку, героїчність карпатських січовиків-українців залишила вагомий слід не тільки в український, але й у чеській, мадярській та словацькій історії. Звичайно, кожна з націй трактує цю історію по-своєму, але ми знаємо, що захисники Карпатської України боролись за вільну самостійну українську державу, яка не мала стати знов чиєюсь занедбаною провінцією.

Теги: оборона, напрямок, Карпатська Україна

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати