Наразі з 14 зареєстрованих у районі сміттєзвалищ функціонує тільки шість. І ті вже вичерпали ресурс. Відсутність придатних територій для складування ТПВ, через географічні особливості регіону, не вселяє оптимізму. Зрештою, як і нинішній процес утилізації, яким не охоплено стовідсотково населення. Але і те, що функціонує, вже можна назвати прогресом, якщо не брати до уваги стихійні викиди наповнених мішків в урочищі Кузій між Діловим і Лугом, в урочищах поблизу Яблуницького перевалу, чи на в’їзді до Розтоків та ще в багатьох інших місцях, навіть не зовсім віддалених від помешкань. Сьогодні важко уявити картину після зупинки діяльності наявних комунальних підприємств. Справжній шок у мешканців нижнього куща викликало оголошення ТОВ „Екобат Шураві” про тимчасове ненадання послуг. На щастя, ситуація вирішилася швидко, але чи не повториться вона знову?
Населені пункти ясінянської долини теж потерпають через відсутність місць складування твердих побутових відходів. Сміттєзвалище в урочищі Фересок на землях Лазещинської сільської ради через перенавантаження давно закрито. Розпорядженням голови облдержадміністрації №377 затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки в урочищі Станислав, площею 0,98 га у постійне користування Чорнотисянському ВЖКП для вивозу та утилізації відходів. Відразу, починаючи від районної до сільської рад, всі включилися у роботу. Розробили паспорт місць видалення відходів. Оптимізму не бракувало, але він у момент перетворився на широко округлі від подиву погляди. За інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, вартість виконання проектних робіт на сміттєзвалище буде становити від п’яти до шести мільйонів гривень. Таких коштів, на жаль, немає ні в районному, ні в місцевих бюджетах.
Великі сподівання покладалися на підписання концесійної угоди на 49 років з ТзОВ „Тячівськопром” на збір, вивезення і переробку сміття з району на сучасному екологічному заводі, вартість будівництва якого становила 65 млн. євро у цінах 2014-го року, який планувалося запустити у дію минулого року на Тячівщині. Оскільки договір підписував представник Європейського фонду розвитку та інвестицій для країн Східної Європи, то вона не видавалася такою і примарною. Тим більше, що завод повинен був здійснювати стовідсоткову переробку твердих побутових відходів, не спалювати, а тим більше захоронювати їх. На жаль, наміри так і залишилися благими.
До реалізації цього чи подібного проекту все-одно змушені будуть повернутися. Не сьогодні, то завтра проблема Львова виникне і в інших регіонах країни, в тому числі, й на Рахівщині.