Закарпаття: Один день у сідлі "гуцулика"

Де гостинно чекають

...Закарпатське село Кваси якнайкраще відповідало нашому наміру вибратися на вік-енд конями в Карпати. По-перше, місцевий осередок сільського «зеленого» туризму анонсував в Інтернеті кілька кінних маршрутів різної складності. Обіцяли індивідуальні тури для вершників-початківців, групові виїзди для тих, хто добре почувається у сідлі, і навіть бричку для цілком неспроможних утримати повід — в комплекті з «родинними пікніками на березі Тиси». По-друге, дістатися на місце не складало проблеми. Через село проходить траса Івано-Франківськ — Ужгород. Кваси мають добре автомобільне сполучення з Чернівцями, Коломиєю, Хустом і Мукачевим та залізничне зі Львовом. По-третє, саме з Квасів можна вийти і на Чорногірський, і на Свидовецький хребти. Все це спокусило набрати телефон «зеленого» осередку. Чоловічий голос з характерним закарпатським акцентом повідомив: «Гостинно чекаємо!» І ми рвонули в гори.

...На подвір’ї нового відпочинкового комплексу нас зустрічають коник Йон, кобилка Каштанка, їхній господар Павло Капчук і голова Квасівського туристичного об’єднання (він же — сільський голова) Василь Дімич. Знайомимося і обираємо маршрут.

Таке враження, що про верхову їзду довколишніми горами пан Дімич може розповідати безупинно. Вже через п’ять хвилин чуємося цілковито отетерілими: куди ж податись?.. У нас є лише один день, навіть не цілий день, бо тепер у горах темніє ще до п’ятої пополудні. «Якийсь часік, і ми — на Браїлці. Звідтам і до Близниці недалеко, і Шешул видко, і всі Кваси на долоні», — вигулькує з-під руки плечистого війта наш п’ятнадцятилітній провідник Павло. Коні нашорошують вуха і перестають жувати траву. Переконали, рушаймо!

Шість вершин, одна полонина

Назвався вершником — встромляй ноги в стремена. Але перед тим прослухай інструктаж з техніки безпеки керування коником на гірських схилах. Переповідати не будемо — звертайтеся до Василя Дімича. Відзначимо лише, що клунок у сідлі ніколи не підкорить не те що двотисячників, але й найменшу гору. Отже, вершник повинен триматися на шенкелях* і узгоджувати свої рухи з рухами тварини. Особливо важливо допомагати конику на підйомах і спусках — відповідно переносити вагу свого тіла вперед чи назад, посилати тварину не прямо, а траверсом тощо.

Шлях на полонину Браїлку (974 м) виявляється не надто складним. Через міст, де Тростянець вливається в Тису, утворюючи каскад невеликих водоспадів, виходимо на підйом. Долаємо його і повертаємо ліворуч до сільського магазина...

Коли дві третини схилу залишаються позаду, зупиняємося, щоб роздивитися довкола. Краса! Просто перед нами верхи гори Стара (1471 м) та Малої Близниці (1586 м). Стара вже вкрита снігом, а це так контрастує з рештками осені у квасівській долині.

Якщо повернутися на сто вісімдесят градусів, відкривається панорама частини села, що простяглося вздовж Тиси... Над лініями ріки і шляхів, понад розшарпаними рядами вулиць, вище занедбаної будови, яка колись претендувала на помпезний туркомплекс, здіймається засніжена вершина Шешула (1688 м). Праворуч і трохи ближче до нас — гора Веснарка (1276 м). Ця вершина усе ще золотисто-брунатна.... По ліву руку — гора Менчул Квасівський (1305 м). Зелені смереки, червоні клени, жовто-гарячі ясени — хоч берися за пензель...

Друг Каштанка

Гори обступають Кваси звідусіль — село неначе ховається на дні великої чаші. Принаймні саме так це виглядає з полонини Браїлка. Зупиняємося, влаштовуємо короткий перепочинок собі і коням. Тварини одразу ж беруться пастися, а ми чимдуж розтираємо м’язи ніг. Година двадцять у сідлі. Коліна, м’язи та сухожилля стегон «гудуть». Невелика гімнастична розминка — і знову на коней. Повернутися верхи, а не пішки — питання принципу. Дорогою до бази Каштанка постогнує. Ще трохи — і ми приєднаємося до неї. Але спуск несподівано виявляється легшим, ніж підйом. Не минуло й години, як ми вже на містку до «Буркуту». За цей час надворі цілком споночіло. Невтомний Павло ще розповідає якусь байку, а ми вже уявляємо, як падаємо в плетені крісла у затишному ресторанчику.

Спішуємося і перед тим, як попрощатися з новими друзями, виконуємо головну заповідь вершників — дякуємо тим, на чиїй спині їхали. Дістаємо кілька кубиків рафінаду і пригощаємо коней. Каштанка обережно збирає цукор з долоні ніжними вологими губами. Виникає бажання обійняти цю милу істоту...

* Шенкелі — внутрішні частини ноги вершника від коліна до кісточки. Сідниці, коліна і стопи — це ті три точки опори, на яких власне і повинен триматися вершник у сідлі.

Корисна інформація:

Осередок сільського «зеленого» туризму Квасів — тел.: (03132) 32-418

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати