Видосвіти ужгородського мистецького подружжя Людмили й Богдана Коржів

Людмила Корж. Без назви

Мистецьке подружжя Людмили та Бог-дана Коржів відомо не тільки в Закарпатті, але й далеко за його межами. Без перебільшення, можна стверджувати, що в середовищі закарпатських митців вони є самобутніми художниками. Їхні твори виключають ознаки локальності та етнографізму. Мистецтво цих художників позбавлене традиційних формул та академізму. Свідомо уникаючи претензійності та актуальності ( явища доволі поширені у сучасному мистецтві), Людмила і Богдан творять  свою реальність, де панують узагальнення та поетичність.

Богдан – скульптор, який творить образи, народжені просторовим мисленням. Його матеріали: камінь, бронза, глина – прості і первісні. Ще з дитинства він мріяв стати художником чи археологом. Постійно крутився в Хустському музеї, разом з музейниками збирав археологічні експонати. Певно, звідти любов до матеріалів, що дає природа. Свій потяг до об’ємно-просторового мистецтва пояснює впливом вуйка, що різьбив іконостаси. 

Роки навчання в Ужгороді та Львові заклали основу майстерності, дали впевненість у власних можливостях. Роки пошуків власного почерку не розтягнулись у десятиліття. Молодий, активний і амбітний Богдан  у формах кулі, кола, овалу  втілює складні образи множини ідей світу. Для творчої манери скульптора стає характерним поєднання модерної фор-ми, архаїки та  мінімалізм образотворчих засобів.

Так народжувалися його Жінки, яких за часів Союзу чемно ставив на полички та прикривав мішками ( чи від пилу?).  В тяжкі часи соцреалізму митця нерідко звинувачували в авангардизмі. Особливо в студентські часи, коли в графічних серіях образ людини трактував як прямокутник з кулькою зверху, вводив стилізований символ хреста. Аби не бути розчавленим машиною „гвинтиків та шурупчиків” син „українського репатріанта” виконував на замовлення людей з автоматами, пролетарів, колгоспників.

Сьогоднішнє жанрове різноманіття творчості Богдана Коржа вражає! Від медалей, присвячених видатним особистостям, скульптурних портретів, складних монументальних робіт – до символічної пластики та інсталяцій. Достатньо побіжно переглянути скульптурний доробок митця, щоб твердити про багатство творчого мислення, діапазон визначених завдань. Монолітом в творах завжди виступає ідея і форма. Митець не порушує природу матеріалу. Складається враження, що  камінь  під вправними рухами майстра оживає. Вибагливі форми, дивовижна пластичність ліній підкріплюються досконалим знанням ком-позиції. Жодної зайвої деталі, елементу, руху. На рівні формовиразу його не цікавлять „новації”. Він настільки демократичний, незалежний, а від того і самобутній, що йому не загрожує „відставання” від часу.

Каміння містифікувало творчий про-цес Богдана. Символьне мислення отримало метафізичну основу. В його творах панує стан проникності та метаморфози. Нерідко в Коржевому „саду скульптур” зустрінеш подвійні образи, які у звичному світі постають відокремлено та незалежно. Такими є Богданові Жінки — богині-ідоли, сповнені тілесними та душевими земними переживаннями...

Появу Людмили Корж-Радько на те-ренах мистецтва Закарпаття не можна назвати випадковим. Життєва дорога впевнено вела її на Захід: Печенга (Росія), Черкаси, Київ, Львів, Ужгород. Дитяче бажання стати лікарем розвіялось запахом фарб, якими був просякнутий старший брат, що навчався в Республіканській художній школі ім.. Т.Шевченка. Рішення Людмили батьки сприйняли без заперечень, тож попереду її чекав Київ. Гомінливе мистецьке життя столиці Людмила згадує й досі.

Бажання ознайомитися та відчути прикладне мистецтво привело художницю до Львова. Набута майстерність у монументальному живописі вилилася творчими роботами — вітражами, якими художниця впевнено заявила про себе на Закарпатті.

Світ образів Людмили — сконцентровані вирази поетико-філософських понять. Багатий внутрішній світ проступає крізь малюнки її робіт. Багаторічні творчі пошуки у графіці і живопису,  камерна філософська натура художниці   вилилися у цілу систему зображальних умовностей. Її творчу манеру вирізняє витонченість, вишукана лінеарність та декоративність.

Жіночі образи займають центральне місце в творчості мисткині. Застиглі Пані на полотнах – умовні постаті, в яких по-єднані одвічні протилежні поняття Інь і Янь. Ці образи статичні, рух майже відсутній. Лаконізм зображальних засобів підтримує загальне елегійне звучання.

Споглядання – основа творчості Люд-мили. Умовність – лише загострює спостережливість. Хіба ж тільки очі жінки здатні розкрити її внутрішній світ?  Зовнішні вияви емоцій мовчазних Пані художниця ховає у хитросплетіннях пальців.

У невибагливих сюжетах, спокійних тонах, буденності персонажів мисткиня вміло демонструє глибокий професіоналізм та безпосередність. Повноту уяв-лень про людину і світ відбиває не тільки живопис Людмили, а й книжкова графіка . Однією з останніх робіт є ілюстрації до „Декамерона” Д.Боккаччо.   Арсеналом художніх засобів, лаконізмом та гостротою рисунка художниці вдалося передати не тільки дух епохи Ренесансу. Об’єктом зображень стає світ людських емоцій і стосунків. Без  натуралізму  та надмірної конкретики, художниця роз-шифровує  образи, де головною стає мова жестів та міміки.

У творчості Людмила – антрополог настрою. Її роботи завжди вирізняються легким, плавним , впевненим рисунком, м’яким гармонійним колоритом. Мож-ливо, це зумовлено тим, що не сприймає творчість як конвеєр, де щоденна норма – шедевр. Тому може дозволити собі малювати те, що відчуває, без претензій на оригінальність та визнання.

Людмила і Богдан. Камінь і Лінія. Роблять тільки те, що люблять. Люблять те, що роблять.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати